Україна та Китай
Дипломатія обох країн ґрунтується на реалістичному врахуванні їх національних інтересів. Україна посідає друге місце за розміром території та сьоме місце за чисельністю населення серед країн Європи і є важливим чинником європейської та світової політики. Вона з повагою ставиться до зростаючої ролі КНР у сучасних міжнародних відносинах. Обидві країни займають схожі або такі, що співпадають позиції щодо таких питань, як багатополярність сучасного світу, встановлення нового міжнародного економічного та політичного порядку, недопустимість релігійного екстремізму, національного сепаратизму, втручання у внутрішні справи. Україна і КНР плідно й послідовно працюють і координують свою політику в ООН, інших міжнародних організаціях.Україна для КНР є зоною значних політичних та економічних інтересів. Китай враховує зростаючу роль України у сучасному світовому розвитку. Він виходить з того, що Україна має чималий економічний потенціал, світові досягнення в деяких галузях науки й техніки, і вважає, що розвиток відносин з молодою українською державою відповідає національним інтересам держави і має неабияку перспективу. Взаємне розуміння цих реалій і стало головним з передумов становлення та розвитку українсько-китайських відносин.
Перспективи співробітництва між Україною та Китаєм дуже великі і їх реалізація можлива при деяких умовах. Вже той факт, що уряд України дуже зацікавився реформаційною діяльністю, яка проводилась у Китаї для виводу країни з кризи, говорить про дуже великий потенціал, який криється у взаємовигідних відносинах між двох держав.
Дуже велику цікавість українська сторона приділяє існуванню вільних економічних зон у Китаї. Цю зацікавленість дуже легко пояснити, так як завдяки відкриттю цих зон, з пільговим оподаткуванням, вирішує проблему притоку іноземних інвестицій в економіку держави.
Відкриття вільних економічних зон в Україні по прикладу китайських СЕЗів, дозволяє ще тісніше розвивати співробітництво між обома країнами.
На даний час всі визнають, що Китайська Народна Республіка є одним зі світових економічних лідерів, значення якого швидкими темпами росте у багатьох сферах міжнародного життя.
Еволюція міждержавних відносин України, перехід від романтизму перших років незалежності до орієнтації на реальне економічне будування потребує переорієнтувати зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні зусилля нашої країни у напрямку азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР).
Ця ситуація потребує від України забезпечення як політичних так і економічних інтересів в АТР завдяки поширенню співробітництва з Китаєм. Пріоритетність китайського вектора для зовнішньої політики нашої держави визначається вагою КНР у світі та крім того в АТР; можливість впливу КНР на глобальному та регіональному рівнях; схожість економік та технічних стандартів двох країн у багатьох галузях народного господарства; перспективністю китайського ринку для широкого асортименту вітчизняної продукції.
У свою чергу, великому інтересу китайської сторони до Україні, сприяє незалежна зовнішня політика, що робить можливим двосторонню координацію дій у міжнародних організаціях.
На користь цього свідчать деякі факти. Вже з 27 грудня 1991-го року Китайська Народна Республіка визнала незалежність України, а вже 4 січня 1992-го року були встановлені дипломатичні відносини між двома країнами. З цієї миті почалась дуже кропітка праця між міністерствами та відомствами обох країн. До цього часу між урядами Китаю та України підписані десятки документів, які де-факто створили правову базу для поглиблення та поширення двосторонніх відносин у різноманітних напрямках. Але як раз на цьому етапі коли відносини між двома країнами почали стрімко розвиватися виникла пауза.
Причина в тому, що реалізація широких намірів ще далека від сучасної ситуації. Внутрішня ситуація в Україні не дуже сприяє розвитку гідних взаємовідносин між Китаєм та Україною, так як в Україні ще не відпрацьована правова база щодо прозорості роботи іноземних інвесторів на внутрішньому ринку України. До умов які також негативно впливають на розвиток українсько-китайських відносин є абсолютно протилежна орієнтація українського уряду у зовнішній політиці, та дуже невелика кількість китаєзнавців які сприяли би розвитку “китайського вектору” в зовнішній політиці України.
Якщо уважно придивитись до ситуації яка склалась в Україні, та порівняти її з ситуацією яка склалась у Китаї перед початком реформування, ми побачимо як багато український уряд може взяти корисного для себе на шляху виведення держави з кризи.