Провідні ринки облігацій
Стадія погашення передбачає задоволення претензій власників облігацій щодо виплати суми боргу (як правило з погашенням останнього купону) і сум, що не були виплачені за умовами випуску. Невиплата по зобов’язаннях може призвести до банкрутства компанії.
Законодавствами більшості країн створено широке поле щодо моделювання цінних паперів, тому існує велика кількість їх різновидів, яка збільшується з розвитком фондового ринку. Проте найбільш розповсюдженими є лише декілька основних видів облігацій з відносно стандартними назвами:
- іпотечні облігації - являють собою боргові зобов’язання, що забезпечені майном корпорації (емітента).
- облігації під заставу фондових паперів забезпечені іншими цінними паперами, що зберігаються на умовах трасту.
- облігації під заставу обладнання, які відомі також під назвою сертифікатів, що забезпечені рухомим майном.
- незабезпечені облігації являють собою облігації під загальне зобов’язання емітента, що їх випускає і за суттю є незабезпеченим кредитом.
- інші види облігацій. Наприклад доходні облігації за своєю суттю більше нагадують привілейовану акцію, аніж облігацію. Виплати процентів по них своєчасно та в повному обсязі не гарантовані, а їх невиплата не несе за собою банкрутства емітента. [1]
2. Ринок облігацій
Облігації можуть обертатися на фондовому ринку, бути засобом платежу, завдатку, а для банків державні облігації можуть формувати частину його резервного фонду. Все це підвищує привабливість облігації як інструмента позики.
Особливості облігації допомогли зайняти їй чинне місце на фінансовому ринку, і це можна підтвердити кількісними даними. Якщо світове фінансове багатство прийняти за 100%, то готівка (і прирівняні до неї фінансові ресурси) складуть 14%, акції - 40%, а облігації – 46%. Облігації зайняли перше місце серед інструментів мобілізації грошових ресурсів. Практично в усіх країнах спостерігається зростання внутрішнього державного боргу (облігації внутрішньої державної позики є формою внутрішнього державного боргу). Так, в США в 1992 році державний борг, в порівнянні з 1946, виріс в 16 раз. Причому якщо, 60-ті роки щорічний приріст боргу складав близько $18 млрд., то в період 1988-1992 років – 217 млрд доларів.[5]
Емісія цінних паперів взагалі характеризується швидкими темпами, а облігацій – особливо. Вартість випущених в США цінних паперів перевищила аналогічний показник 1980 року в 5 разів. І, що цікаво: випуск облігацій збільшився в 7 разів, що пояснюється великою популярністю облігацій у інвесторів. В Україні ж дещо деформована ситуація на фондовому ринку. Обсяг ОВДП, що знаходився в обігу на 1.10.98 складав 11,9 млрд. гривень за даними Мінфіну (13,3 – за даними НБУ), враховуючи те, що ОВДП випускаються з 1995 року (31 трлн. карбованців – близько 304 млн. гривень).
Ринок облігацій - це найбільший фінансовий ринок світу. Облігаційне фінансування, на відміну від випуску акцій, не тягне за собою участі у відносинах власності і не дає права голосу її власнику. Особливо широко держава використовує облігації як засіб для отримання позик.Облігації – це форма кредиту. Емітенту дешевше звернутися за коштами безпосередньо до інвестора без посередництва банку. Облігації продаються і купуються на біржі, і їх ціна залежить від попиту та пропозиції на них, від доходу, який вони приносять на рівні позичкового проценту. Це найбільш надійні цінні папери, і доходи за ними виплачуються в першу чергу. Вони можуть випускатися з нульовим купоном, за якого процент визначається різницею між курсом випуску та вартістю при погашенні, і з процентною ставкою, яка змінюється через регулярні проміжки часу. Власник облігації отримує фіксований дохід, який виплачується протягом всієї її дії. Облігації можуть випускатися на термін до 10 років (короткострокові) і більше 10 років (довгострокові).[4]
Облігації звичайно поділяються на іноземні облігації і єврооблігації. Перші продаються поза межами країни позичальника, але виражаються в її валюті. Навіть національні облігації, номіновані в іноземній валюті, відносяться до іноземних облігацій. Другі постачаються на ринок синдикатом банків з різних країн і розміщуються у країнах з іншою валютою. Наприклад, якщо українська компанія поширює свої облігації в Німеччині, випущені в марках, то це означає, що вона поширює іноземні облігації, а якщо ці ж облігації поширюються у Франції, Швейцарії чи Лондоні, то це буде випуск єврооблігацій. Основними центрами торгівлі іноземними облігаціями є Нью-Йорк, Цюрих, Токіо, Лондон, Амстердам, Франкфурт-на-Майні. Найбільш поширеними цінними паперами, які продаються на міжнародних ринках є єврооблігації. Головною перевагою єврооблігацій перед традиційними іноземними облігаціями є можливість їх розміщення на ринках декількох країн, і вони в меншій мірі підлягають державному регулюванню. Ці облігації не обов’язково повинні продаватися у Європі, але їх основний ринок знаходиться у Лондоні. Єврооблігації не мають національних кордонів і реалізуються одночасно в декількох фінансових центрах за посередництвом міжнародних синдикатів (страховиків). Їх номінал встановлюється у валюті іншої країни, в тому числі й у євродоларах та євроієнах. В наш час всі облігації, які випускаються на ринках євровалют, називають єврооблігаціями.[6] Ринок єврооблігацій – це система стійких відносин по боргових зобов’язаннях у євровалютах, які оформлюються у вигляді боргових зобов’язань, де фіксуються дані про суму боргу, умови і терміни його погашення, порядок отримання процентів. Цей ринок дуже привабливий і доступний для іноземних вкладників. Головними його перевагами є відсутність жорсткого контролю з боку держави, довгостроковий характер позики (10-15 років) і можливість отримати кошти одночасно в декількох країнах. На відміну від єврокредитів єврооблігації не дають можливості їх власнику впливати на грошову політику позичальника. Тому на ринок єврооблігацій допускаються позичальники з високим рейтингом кредитоспроможності. Процентна ставка по емісії облігацій може бути фіксованою чи плаваючою. Крім уряду країни облігації випускають і місцеві органи влади для фінансування об’єктів соціальної інфраструктури, реконструкції міського господарства. Ці облігації називають муніципальними. Вигідність такого роду цінних паперів обумовлена наявністю податкових пільг. Причому у розвинутих країнах з федеральним устроєм вони складають значну частку фондового ринку. Для США це майже 25% загального обсягу державних і муніципальних цінних паперів, а для Німеччини – більше половини.