ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВИ

Головні чинники визначення зовнішньополітичної стратегії

Згадані чинники можна поділити принаймні на три групи: стабільні, нестабільні та змінні.

До стабільних чинників належить комплекс природно-географічних умов, зокрема клімат, географічне розташування тощо. Однак окремі важливі складники цього комплексу можуть ставати нестабільними навіть протягом кількох десятиліть. Так, природні ресурси, зокрема корисні копалини, здатні швидко і безвідновно вичерпуватись, а вплив географічних чинників незручності зменшується завдяки прогресу комунікаційних технологій. Коли ж ідеться про тривалі історичні цикли, то у цьому випадку може зазнавати принципових змін і клімат. Хрестоматійними є приклади давніх процвітаючих цивілізацій, які з плином часу перетворились на забуті окраїни з несприятливим для ведення продуктивного господарства кліматом.

До нестабільних чинників належать історичний досвід та особливості національної свідомості. Їх параметри досить мінливі й гнучкі, хоч і передбачають існування певного стабільного осердя. В сучасних умовах інформаційної відкритості та широких міжнародних контактів цілі країни зі своїми елітами, що доведено теорією навчання в міжнародних відносинах, схильні до швидкого засвоєння нового досвіду (так само, як це роблять менші групи — соціальні, виробничі тощо)4.

Групу змінних чинників становлять:

— стан і динаміка змін у міжнародній системі;

— природа режиму, а також традиції суспільної дискусії щодо міжнародної стратегії держави;

— економічні можливості та розміри держави;

— технологічний потенціал держави;

— світоглядна основа міжнародної стратегії, тобто комплекс уявлень про міжнародне середовище і перспективи його змін. Оскільки носіями цих уявлень є особи, спроможні завдяки своєму суспільному становищу впливати на політику держави, то саме їхні особисті погляди відіграють істотну роль.

Механізм визначення державної стратегії складний і багатогранний. Його центральним елементом є процес висунення та узгодження стратегічних концепцій. З цього випливає, що він має бути зорієнтований на визначення і конкретне зіставлення контроверзійних поглядів. Зрозуміло, що перевагу в цьому процесі мають, як правило, державні структури та політичні сили, які за ними стоять. Інші претенденти на визначення стратегії беруть участь настільки, наскільки дозволяють конкретні суспільні умови. Їхній вплив на кінцевий продукт переважно обмежений, якщо навіть не відсутній, хоча нерідко позавладна стратегічна творчість є більш плідною й адекватною дійсності. Трапляється (і не тільки у демократіях), що національна стратегія на міжнародній арені є результатом консенсусу. Ця одностайність породжується переважно впливом сталих стратегічних парадигм, а також укоріненої демократично узгодженої стратегічної культури певного суспільства. Можна припускати, однак, що наявність такої культури ще не гарантує бездоганності стратегії. Більше того, стагнація стратегічної думки або її хибність загрожують розвиненим демократіям не менше, ніж найбільш авторитарним режимам.

Особа зовнішньополітичного стратега

Особливе місце в системі суспільних зусиль, спрямованих на визначення національної зовнішньополітичної стратегії, відіграє особа міжнародного стратега. Історія знає чимало прикладів як перебільшення, так і цілковитого заперечення вирішальної ролі окремої особи у визначенні міжнародної стратегії держави. Однак ніколи не ставиться під сумнів те, що саме на особистісному рівні народжується або принаймні започатковується концептуалізація стратегії.

Якими є критерії стратегічності світогляду та аналітичної діяльності окремої особи? Чим стратег відрізняється, скажімо, від пересічного теоретика чи практика зовнішньої політики? Можна виділити принаймні три ознаки стратегічного характеру мислення у сфері міжнародної політики.Перша. Стратегічний зовнішньополітичний світогляд передбачає максимально повне осягнення та осмислення всієї системи «країна — світ». Результатом такої повноти осмислення є спроможність формалізовано відобразити сприйняту дійсність у власних моделях міжнародної політики (нерідко ці моделі мають характер публічно не сформульованих персональних образів). Згадані моделі не обов'язково мають бути оригінальними або ж непідвладними змінам. Вони радше є продуктом використання наявного досвіду і предметом регулярного переосмислення. З огляду на мінливість міжнародної ситуації, така робота є обов'язковою.