Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА)
3. Охарактеризуйте основні проблеми функціонування НАФТА.НАФТА відкрило шлях до створення єдиного континентального ринку і свободи пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Панамериканська зона вільної торгівлі (FTAA) могла б об'єднати майже всі країни Північної і Південної Америки з населенням 800 мільйонів і загальним обсягом ВВП 11,4 трильйони доларів (більшим, ніж у Європейського Союзу).
Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, об’єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційного об’єднання в особі ЄС. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азійсько – Тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує на роль світового центру в ХХІ ст.. США дійшли висновку, що їхньої одноосібної присутності в цьому регіоні вже недостатньо, щоб адекватно реагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або, принаймні, підтримувати рівновагу між ними. Кожна із трьох країн учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них плекає надію за допомогою вільної торгівлі реалізувати ці інтереси.
Четвертий Всеамериканський саміт, що пройшов в аргентинському місті Мар-дель-Плата у2005 р. де розглядали питання створення FTAA не приніс очікуваного результату. Головної мети, тобто підписання угода про створення зони вільної торгівлі на території двох Америк (FTAA), досягти не удалося. За угоду ратували Сполучені Штати, їх підтримували Канада, Мексика і Чилі. Проти виступили Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай і Уругвай. Опоненти FTAA стверджували, що запропонований США план загрожує не тільки економічним інтересам південноамериканських країн, але і їхньої політичної незалежності.
Вперше питання про створення FTAA було поставлено представниками США на Всеамериканському саміті в Майамі в 1994 році. Створення зони було заплановано на 2005 рік. Однак далі заяв процес не пішов. В останні два роки американці прагнули реанімувати інтеграційний процес, натискали на латиноамериканських політиків, але результатів це не дало. На початку 2004 року на переговорах у Мексиці (по питанню створення полегшеної версії єдиного ринку, так називаної FTAA Lіght) Бразилія й Аргентина поставили США жорстку умову: скасувати всі субсидії американським сільгоспвиробникам і забрати митні бар'єри на шляху південноамериканської сільгосппродукції на ринок США. Адміністрація США погодилася піти назустріч вимогам латиноамериканських лідерів тільки в частині прямих аграрних субсидій, що складають лише 6,6% усіх дотацій фермерам і експортерам. Велика ж частина дотацій йде у виді непрямих кредитів чи страхових гарантій, а їх США скасовувати відмовились. Південноамериканців не влаштовує також те, що в проекті США немає і натяку на регіональні фонди розвитку, за рахунок яких усувалися б диспропорції в економічному розвитку країн-членів (такі фонди існують у Євросоюзу) [6,36].
Даний саміт показав, що в найближчому майбутньому США навряд чи удасться переконати своїх латиноамериканських опонентів прийняти рішення про створення FTAA. Країни континенту явно налаштовані на встановлення нової системи відносин з північним сусідом. Як заявив на саміті аргентинський президент Нестор Киршнер, "ми не проти інтеграції, але хочемо економічну інтеграцію без асиметрій, субсидій і протекціонізму. Ми хочемо інтеграцію не на користь більш сильному, а на користь усім" .
Зустріч у Мар-дель-Плата - це велика зовнішньополітична поразка США. Але і латиноамериканців однозначно переможцями теж не назвати.
По-перше, незважаючи на опозицію Венесуели і країн МЕРКОСУР (торговий блок, що поєднує Аргентину, Бразилію, Парагвай і Уругвай), інші 29 держав Південної Америки, що брали участь у саміті, заявили, що готові відновити переговори в подальшому. Мексика запропонувала продовжити переговори без участі Венесуели і чотирьох країн МЕРКОСУР, пояснюючи їхнє прагнення блокувати FTAA приватними інтересами.
По-друге, саміт оголосив слабкість інтеграційних процесів у Латинській Америці.
У блоці МЕРКОСУР розуміють: якщо південноамериканські країни будуть входити в Загальноамериканську зону вільної торгівлі поодинці, лідируючі позиції в цій організації виявляться в США. Тому перш ніж вступати в FTAA, Латинська Америка повинна здійснити внутрішню інтеграцію. Рішення про об'єднання для спільного просування до Загальноамериканської зони було прийнято ще у 2003 році - як усередині МЕРКОСУР, так і усередині Андського пакту (це ще одне торгове об'єднання, куди входять Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу й Еквадор). Спроби об'єднати МЕРКОСУР і Андський пакт уже починалися. Почалися навіть переговори про економічну інтеграцію з Мексикою, що у випадку успіху поставили би хрест на планах США. Однак розбіжності між країнами перебороти не удалося, і єдиний торговий простір у Латинській Америці так і не з'явився.Потерпів крах і альтернативний проект створення Зони вільної торгівлі МЕРКОСУР-ЕС, що з ентузіазмом просували Бразилія й Аргентина. З політичної точки зору, цей союз спрямований проти однобічної політики США і був вигідний обом сторонам. Латинська Америка знайшла б в особі Євросоюзу альтернативного економічного партнера і звільнилася б від залежності від США. ЄС з підписанням договору про вільну торгівлю з МЕРКОСУР одержав би перевагу в секторах, де особливо сильна конкуренція європейських і північноамериканських компаній, - у сфері телекомунікацій і фінансів