Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА)
2.Виникнення мексиканської фінансової кризи 1994-1995рр. То її наслідки для країн НАФТАКонцептуальні засади економічних перетворень в країнах Латинської Америки після Другої світової війни пов’язують з іменем Рауля Пребіша, який очолював Комісію ООН з Латинської Америки. Саме Рауль Пребіш вперше запропонував концепцію поділу світу на індустріальний центр (північ) та сировинну периферію (південь). На думку Пребіша, індустріалізація країн континенту мала привести до поширення нових виробничих технологій, зростання зайнятості, продуктивності праці, скоротивши тим самим вразливість регіону до негативного впливу зовнішнього середовища у формі різких коливань цін на сировинні товари. Саме ці міркування лягли в основу стратегії імпортозаміщуючої індустріалізації, основними інструментами реалізації якої був захист національних виробників за допомогою мит, квот, тарифів та інших обмежувальних заходів, надання субсидій. Якщо говорити коротко, то імпортозаміщення певною мірою сприяло розвитку важкої промисловості, яка пізніше стала основою національних економік. Економіки демонстрували досить пристойні темпи зростання. Водночас індустріалізація потребувала значних коштів, запозичення яких на світових ринках привело до драматичного зростання зовнішньої заборгованості країн регіону. До того ж капіталоінтенсивні виробництва вимагали імпорту іноземних комплектуючих, що неминуче вело до зростання залежності від світового господарства, яку країнам намагалися знизити. [3]
Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і всебічної гармонізації внутрішньої макроекономічної та зовнішньоекономічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання; по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.
В 1982 році Мексика офіційно заявила про неспроможність обслуговувати зовнішній борг, що знаменувало собою пошук нових підходів до вироблення економічної політики. І вже наприкінці 80- х років поступово було досягнуто консенсусу стосовно того, що модель економічного розвитку, яка базується на протекціонізмі та активному втручанні держави в економіку, себе вичерпала. До того ж приклад країн Азії свідчив на користь необхідності здійснення реформ, зорієнтованих на розвиток ринкових механізмів. І хоча політика в окремих країнах багато в чому відрізнялися, але в цілому для Латинської Америки в той час були притаманні спільні елементи: стабілізація (подолання інфляції), посилення фіскальної дисципліни, дерегуляція та приватизація, зменшення митних тарифів на імпорт тощо. Міжнародна економічна кон’юнктура сприяла масштабному притоку іноземного капіталу, що, разом iз зазначеними раніше заходами економічної політики привела до відновлення економічного зростання після кризового періоду 1983—1990 рр.[4]
Мексиканська фінансова криза 1994—1995 рр. засвідчила вразливість економіки латиноамериканських країн до фінансових негараздів, які мають місце саме в регіоні, наступна Азійська криза продемонструвала вразливість до шоків, які виникають в світовій економіці. І хоча ситуація в різних країнах складається сьогодні по-різному, але в цілому регіон відреагував на ці події намаганнями поглибити ринково орієнтовані реформи.
Позитивний та негативний досвід країн Латинської Америки дає можливість зробити декілька вельми важливих висновків для України. По-перше, економічна політика має бути послідовною та ринково орієнтованою, що вимагає від держави значно більшої «кваліфікації», ніж пряме регулювання економічних процесів.
По-друге, реалізація неправильно обраних пріоритетів може проявитися лише через певний період часу, але вже тоді економічні наслідки можуть бути просто руйнівними.
По-третє, країна повинна боротися не тільки за залучення іноземного капіталу, а й за те, щоб його «утримати» в економіці. А це знову потребує розважливої економічної політики.
По-четверте, фіскальна дисципліна в цьому широкому розумінні цього слова має бути альфою та омегою економічної політики.
По-п’яте, навіть за часи стабільності та позитивної економічної динаміки слід реально оцінювати внутрішню та зовнішню економічну ситуацію і об’єктивно оцінювати можливі масштаби потенційного кризового потенціалу окремих галузей, економічних рішень. Звичайно, цей перелік не є вичерпним, а самі висновки можуть здатись дуже загальними, але, на мою думку, досвід Латинської Америки переконливо свідчить, що свідоме чи несвідоме нехтування саме такими очевидними речами рано чи пізно призводить до практично миттєвого розгортання кризових процесів, наслідки яких долаються протягом багатьох років.[5,21]