Україна в європейських інтеграційних процесах
3,5
Естонія (max)
415
3.6
38.3
Україна
350
—
40
15
—
8,8
Стосовно фактора географічного розподілу торговельних потоків слід звернути увагу на те, що, за даними Євростату, взаємна торгівля країн – членів ЄС становить 62,8 % їх зовнішньої торгівлі, причому в багатьох країнах-членах цей показник є вищим: у Португалії – 79,5 %, Бельгії й Люксембурзі – 73,8, Іспанії – 69,4, Австрії – 69,1, Данії й Нідерландах – 68,4%, а мінімальний показник (Велика Британія) дорівнює 55,5 % [17, 80].
З огляду на це надзвичайно важливою є орієнтація експортного потенціалу країни, яка випливає з переважного типу рівня та профілю міжнародної конкурентоспроможності суб'єктів економічної діяльності. В цьому аспекті слід зазначити, що розвиток експорту України за останні роки однозначно показує його переважну орієнтацію на країни, які не належать ні до СНД, ні до ЄС.Характерно, що сама постановка нинішніми країнами-претендентами питання про повноправне членство в ЄС мала підґрунтям реальну переорієнтацію їхніх зовнішніх економічних зв'язків на країни – члени ЄС. Зокрема, в 1998-1999 pp. на них припадало в структурі експорту Польщі та Угорщини 70 %. В Україні ж цей показник у 2000 p. вийшов лише на рівень 15,9 % в експорті в ЄС та 20,8 % в імпорті з нього [17, 80].
Нині сам «профіль» міжнародної конкурентоспроможності українських експортерів, що базується головним чином на ціновій конкуренції у сфері напівфабрикатів та взагалі продукції з невисоким рівнем доданої вартості й незначним рівнем технологічності, об'єктивно штовхає країну скоріше в бік «третього світу», аніж регіональної інтеграції з високорозвиненими країнами ЄС.
3.3. Взаємозв'язок міжнародної інтеграційної стратегії та внутрішніх економічних перетворень в Україні
Участь країни – в процесах міжнародної економічної інтеграції передбачає взаємопов'язаний розвиток за двома векторами – у напрямі лібералізації руху товарів, послуг, капіталу й робочої сили, з одного боку, та створення країнами спільних економічних і політичних інститутів – з іншого. Причому на початкових етапах інтеграції, як правило, відчутно переважають лібералізаційні заходи («негативна інтеграція»), а на пізніших – заходи щодо розвитку спільних інституцій («позитивна інтеграція»). Однак ця логіка очевидно порушується у випадку інтеграції економіки країни в уже розвинутий міжнародний інтеграційний комплекс, яким, зокрема, є Європейський Союз. У даному разі зазначені вектори мають бути синхронізовані й реалізовані практично паралельно. Саме тому до нових країн – претендентів на членство в СС ставляться такі високі вимоги передусім з погляду інституційної готовності до перебування у складі ЄС.