Україна в європейських інтеграційних процесах

2.3. Критерії розширення і поглиблення європейської економічної інтеграції та Україна

У 90-х роках минулого століття перед ЄС уперше реально постала перспектива збільшення кількості держав-членів за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Після розпаду Радянського Союзу в Європі виникли два центри економічного й політичного тяжіння: Європейський Союз та Росія. При цьому переважна частина центрально- та східноєвропейських країн поставила собі за мету приєднатися до ЄС.

Умови прийняття країн Центральної та Східної Європи до ЄС були сформульовані Європейським Союзом у Копенгагені у червні 1993 p. і дістали назву «копенгагенські критерії». Політичні критерії передбачають стабільність інституцій, які забезпечують демократію, верховенство закону, права людини та захист інтересів національних меншин. Юридичні критерії враховують спроможність взяти на себе в повному обсязі зобов'язання, пов'язані з членством у ЄС, включаючи відданість цілям політичного, економічного та монетарного союзу.

Економічні критерії вступу країн субрегіону до Європейського Союзу передбачають наявність таких умов:

встановлення рівноваги між попитом і пропозицією внаслідок взаємодії ринкових сил;

лібералізація цін та торгівлі;

відсутність суттєвих бар'єрів, які обмежують вступ у ринок (створення нових фірм) та вихід із нього (банкрутство);

національна юридична система, що регулює права власності; реалізація законів та контрактних зобов'язань може бути забезпечена в примусовому порядку;

макроекономічна стабільність, складником якої є стабільність цін, державних фінансів та балансу зовнішніх розрахунків;

наявність широкого консенсусу щодо ключових складників та цілей економічної політики;

достатній рівень розвитку фінансового сектора, здатного перетворю-"-вати заощадження на інвестиції у виробництво;

спроможність конкурувати та витримати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу;

наявність функціонуючої ринкової економіки, рівень стабільності якої достатній для того, щоб економічні агенти ухвалювали рішення в передбачуваному середовищі;

достатня кількість за прийнятними цінами фізичного та людського капіталу, включаючи інфраструктуру (постачання енергії, телекомунікації, транспорт тощо), досить високий потенціал освіти, науки;

вплив держави та чинного законодавства на конкурентоспроможність засобами торговельної політики, шляхом проведення відповідної політики в галузі конкуренції та надання державної допомоги середнім та малим підприємствам тощо;достатні рівень та динаміка торговельної інтеграції країни з Союзом до вступу (враховуються обсяги та структура торгівлі з країнами – членами Союзу);

питома вага малих фірм (малі фірми швидше отримують позитивні здобутки від поліпшення доступу до ринку, а великі фірми меншою мірою спроможні адаптуватися до нових умов) [17, 240-241].

Аналіз соціально-економічного розвитку України в 90-ті роки показує, що практично за всіма параметрами оцінки готовності приєднатися до Європейського Союзу країна мала одні з найгірших показників у Центральній та Східній Європі. В Україні за 10 років незалежності не вдалося провести ефективні реформи, глибока криза охопила практично всі сфери суспільства. Більше того, за рівнем соціально-економічного розвитку Україна почала суттєво відставати від багатьох країн субрегіону, а за оцінками конкурентоспроможності національної економіки посідала останні місця не тільки серед європейських країн, а й порівняно з багатьма країнами, що розвиваються. Відсутність громадського консенсусу щодо напрямів та темпів соціально-економічних реформ, практично стабільно неефективна діяльність урядів суттєво віддаляє перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС. Очевидно, що тільки послідовні, глибокі та рішучі реформи можуть змінити цю тенденцію кардинально.