Маржинальний дохід і порядок його визначення

Таким чином, для обґрунтування цінових рішень (утім, як і більшості управлінських рішень) необхідний вичленувати з загального потоку бухгалтерської інформації тільки те дані, що відносяться до продукції, що торкається такими рішеннями. Для того щоб приймати обґрунтовані рішення в сфері ціноутворення, підприємству необхідний мати інформацію в реальних питомих витратах на одиницю продукції (послуг), що вона випускає і цінами на який повинна керувати. Таку інформацію можна одержати в системі управлінського обліку, що необхідний створювати на кожнім підприємстві, для забезпечення процесу керування об'єктивною й оперативною інформацією.

Для нестатків ціноутворення знати реальні питомі витрати на одиницю чи продукції послуг важливо по наступним причинах.

По-перше, це найважливіший крок до створення системи керування витратами і контролю за їхньою динамікою, адекватної нестаткам ціноутворення. Звичайно контролюється динаміка перемінних витрат. Однак, як показує практика, навіть найкраща система контролю перемінних витрат не завжди дозволяє уловить реальну динаміку постійних витрат, але ж вони включають умовно-постійні витрати, що здатні істотно позначитися на результатах цінових рішень.

По-друге, визначення таких витрат дає можливість визначити мінімальну ціну, по якій підприємство може дозволить себе реалізувати додаткова кількість даної продукції. При цьому стає можливим прийняти подібне рішення таким чином, щоб це не спотворило результати цінових рішень щодо других чи товарів послуг підприємства.

По-третє, з'являється можливість визначити величину виграшу от продажу кожної додаткової одиниці товару. А це особливо важливо, оскільки дозволяє приймати дійсно добре обґрунтовані і ведучі до росту прибутковості підприємства цінові рішення.

Розмір коефіцієнта маржинального доходу, розрахованого у відсотках до ціни товару, є важливим показником операційного аналізу. По суті справи, геть показує ту долю абсолютної величини ціни, що сприяє збільшенню прибутків чи фірми скороченню її збитків.Варто відрізняти цей показник от показника, рентабельності продаж, що широко використовується в системі фінансового аналізу (наприклад, для аналізу динаміки фінансових результатів підприємства по чи роках порівняння успішності діяльності різних підприємств одноі і той же галузі). Однак рентабельність продаж характеризує середню долю прибутку у виторзі от продаж (ціні) після відрахування усіх видів витрат.

Тим часом для обґрунтування цінових рішень, як ми установили вище, важливі не стільки середні, скільки приростние показники, що дозволяють чітко визначити меру позитивного чи негативного впливу того чи іншого цінового рішення на прибутковість підприємства в результаті чи збільшення скорочення продаж. А різниця виникає через те, що навіть при незмінних перемінних витратах рівень прибутковості по додатково проданій продукції може бути вище середньої величини, оскільки частина витрат підприємства є по природі постійними чи взагалі безповоротними. Таким чином, коефіцієнт маржинального доходу може бути ще визначений як і доля ціни додатково проданого товару, що залишається після покриття додаткових витрат на його виробництво і збут.

Якщо питомі перемінні витрати для всього обсягу продаж, що торкається ціновим рішенням, однакові, можна без особливих погрішностей розрахувати коефіцієнт маржинального доходу на основі зведених даних у продажах. Для цього спочатку треба визначити виторг от реалізації і маржинальний доход у результаті росту обсягу продаж, а потім провести розрахунок на основі наступної формули:

KGM = (GM/S) х 100 (14)

де KGM — коефіцієнт маржинального доходу, %;

GM— маржинальний доход, руб;

S — виторг от реалізації, руб.

Якщо ситуація інша — коли питомі перемінні витрати при випуску додаткової кількості товарів неоднакові (наприклад, частина цієї кількості випускається за рахунок понаднормової роботи персоналу, що супроводжується підвищеною оплатою праці), тоді розрахунок треба вести по-іншому.

Спочатку треба визначити питомий маржинальний доход тільки для того обсягу товарів, що зачіпається ціновим рішенням. Геть розраховується в такий спосіб: