Маржинальний дохід і порядок його визначення

Знаючи зразкову продуктивність ми можемо прив'язати розрахунки порога беззбитковості і порога рентабельності вчасно, що дуже важливо при розробці планів.

Розглянемо як маржинальний доход використовується для прийняття цінових рішень.Часом помилковий підхід до рішення проблем оцінки витрат при обґрунтуванні цінових рішень породжується самоі традиційною логікою аналізу фінансової звітності з метою визначення критериального показника — чистого прибутку. Спрощено цю логіку можна представить у такий спосіб.

Виторг від продаж

— Витрати на виробництво і збут товарів

= Прибуток от продаж

+Прибуток от фінансових операцій

+Прибуток от позареалізаційних операцій

= Прибуток до сплати податків

— Податки

= Чистий прибуток

Сама ця схема розрахунку чистого прибутку формує модель аналізу цін при прагненні підприємства до максимізації чистого прибутку. Ця модель вимагає:

— по-перше, максимізації виторгу от продаж;

— по-друге, мінімізації витрат на виробництво і збут товарів;

— по-третє, граничного скорочення процентних виплат за кредити і позареалізаційні витрати;

— по-четверте, мінімізації податкових платежів, що по логіці повинне гарантувати одержання найбільшого можливого чистого прибутку.

Однак на практиці нерідко, на шляху до прибуткового ціноутворення приходиться принести в жертву величину прибутку от продаж, але зате виграти на ще більшому зниженні величини витрат. Раціональний підхід до аналізу цінових рішень повинний бути оптимизационним. Тут очевидно доцільно скористатися арсеналом засобів операційного аналізу. Зокрема, модель формування фінансових результатів повинна бути багатоступінчастої.

Перевага такої логіки аналізу полягає в тому, що вона спонукує спочатку концентрувати свою увагу на тих витратах, що по своїй природі є перемінними, а вуж потім — на витратах, що є постійними і безповоротними з погляду цінових рішень. Оборотний увага і на те, що тільки в такій логіці задача максимізації маржинального доходу, як результату цінової політики, дійсно виявляється, тотожній задачі максимізації чистого прибутку взагалі.

Однак реалізувати такий підхід на практиці досить складно. Це зв'язано із самоі організацією фінансової звітності. Така звітність, як відомо, складається щокварталу і щорічно і спирається на інформацію про весь обсяг зробленої і проданої продукції. Для прийняття цінових рішень необхідна інформація тільки в того частині випуску, що буде порушена прийнятими рішеннями. Наприклад, якщо підприємство планує зниження цін на якийсь вид виробів, те необхідна фінансова інформація тільки в тих додаткових кількостях цих виробів, що удасться продати завдяки зниженим цінам. І, відповідно, якщо підприємство планує підвищення цін, те необхідні будуть дані в тім, яких витрат удасться уникнути через те, що скоротяться продажі, що приведе до зменшення випуску.