Вади слуху

Аналогічні додаткові порушення розвитку зустрічаються і у слабочуючих дітей. При цьому відставання і своєрідність в психічному розвитку у цих дітей залежить не тільки від ступеня втрати слуху і тяжкості додаткових порушень, але і від рівня розвитку наочно-практичної і учбової діяльності, мови і мислення, що формуються і удосконалюються в умовах компенсуючого навчання.

Дослідження слуху та напрямки колекційної роботи

Найбільш простим методом обстеження слуху є дослідження слуху за допомогою мови шепітної і звичайної розмовної гучності. Слова підбирають з низькою і високою частотною характеристикою. Наприклад:

• санки бабуся

• шуба ворона

• пічка лак

• щітка лампа

• і т.д.

У звичайних умовах обстеження в обстановці відносної тиші сприйняття шепітної мови вважається нормою на відстані 6 — 7 м.

Якщо дитина повторює слова невпевнено, необхідно наблизитися на 1 м. Потім наголошується відстань, при якій дитина повторює слова упевнено.

Якщо дитина не чує жодного слова, слід виявити здібність до сприйняття голосних і приголосних звуків: м, н, р, д, г, у, про (низькочастотні); шиплячі, і, е (високочастотні) (Високочастотні звуки чуються краще, ніж низькочастотні). В процесі обстеження необхідно враховувати загальний стан дитини: стомлюваність, увага, готовність до виконання завдань. Дитина, що втомилася, легко відволікається, не сприймає сенс завдання. У таких випадках неточні відповіді будуть результатом несприятливого загального стану і не дадуть об'єктивної картини зниження слуху. Звідси виникають діагностичні помилки.

Якщо дитина не володіє усною мовою і не розуміє словесних доручень, рекомендується використовувати звучні (бубон, свисток) і озвучені іграшки (пташка, гавкаюча собачка і ін.).

Під час обстеження необхідно дотримувати певну умову: треба створювати таку обстановку, при якій дитина була б зайнята справою (грав з мамою, розглядав картинки, іграшки). У такому разі виключається вгадування звукового сигналу по маніпуляції логопеда з озвученими іграшками.

Кожну реакцію дитини на поданий звуковий сигнал необхідно ретельно фіксувати: дитина прислухається, повертає голову у бік джерела звуку, зовсім не звертає увагу на звук.

Пропоновані прийоми перевірки слуху не є достатньо точними і об'єктивними у визначенні дозування сили звуку, відносно кінцевої оцінки результатів. Тому при виражених порушеннях слуху необхідно направляти дитину до фахівця-отоларинголога і робити аудіограму (дослідження слуху за допомогою спеціального приладу — аудіометра).

Робота по формуванню правильної мови у слабочуючих дітей повинна носити систематичний характер і починатися відразу ж з моменту виявлення порушення слуху.

Визначаючи послідовність і зміст коректувальної роботи, необхідно спиратися:

а) на закономірності розвитку мови дитини в нормі;