Вади слуху

Глухота - найбільш різкий ступінь ураження слуху, при якій розбірливе сприйняття мови стає неможливим. Повна глухота зустрічається рідко. В більшості випадків зберігаються хоч би невеликі залишки слуху. З їх допомогою дитина може сприймати дуже гучні, різкі немовні звуки (дзвінок, свисток), окремі звуки мови, а іноді прості, добре знайомі слова, вимовлені голосно біля вушної раковини.

Глухота може бути природженою і придбаною.

Природжена глухота зустрічається рідше. Причинами її є:

1) неправильний розвиток слухового органу у період вагітності матері (вплив спадкового чинника);

2) несприятливі умови розвитку плоду в результаті дії шкідливих чинників в період вагітності матері: перенесені інфекційні захворювання — грип, кір, травми і т. д.; вживання матір'ю алкоголю; лікування стрептоміцином і іншими лікарськими препаратами; травма плоду в перші місяці вагітності.

Придбана глухота найчастіше є результатом запальних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві при різних захворюваннях: менінгіті, кори, скарлатині, грипі, свинці і т.д.Залежно від часу виникнення розрізняють ранню глухоту, що виникла в період передмовного розвитку, і пізню, таку, що наступила, коли у дитини мова вже сформувалася.

Поразка слуху, при якому виникають труднощі в сприйнятті мови за допомогою слуху. Якщо при глухоті сприйняття мови різко обмежене, то при приглухуватості в спеціально створюваних умовах (посилення голосу, використання спеціальної звукопідсилюючої апаратури та ін.) можливості сприйняття мови зростають.

Причини виникнення приглухуватості різноманітні. Погіршення слуху наступає:

1) як результат гострого або хронічного запалення середнього вуха: відбуваються патологічні зміни в середньому вусі — прорив барабанної перетинки, рубці, зрощення, що приводить до порушення рухливості барабанної перетинки і ланцюга слухових кісточок;

2) як результат хронічних захворювань носа і носоглотки (наприклад, аденоїдні розрощування); при цьому порушується прохідність євстахієвої труби;

3) як результат перенесених інфекційних захворювань (скарлатини, грипу, кори);

4) як результат природжених аномалій органів слуху в ембріональному періоді.

Приглухуватість може бути виражена в різному ступені — від незначного порушення сприйняття шепітної мови до різкого обмеження можливості сприйняття мови розмовної гучності.

Існує декілька класифікацій порушень слуху.

Серед них найбільш поширеними є класифікації Б. С. Преображенского і Л. У. Неймана.

Згідно першої класифікації виділяються чотири ступені зниження слуху: легка, помірна, значна, важка — залежно від відстані, на якій сприймається розмовна і шепітна мова. Діапазон сприйняття при цьому значний.

Так, при легкому ступені зниження слуху шепітна мова може сприйматися на відстані від 3 до 6 м, при важкому ступені — на відстані від 0 до 0,5 м.

Л. В. Нейман виділяє три ступені приглухуватості, враховуючи не тільки відстань, на якій сприймається мова, але і стан мови.

Заслуга Р. М. Боскис полягає в тому, що серед дітей з порушеннями слуху вона виділила слабочуючих, як заслуговуючих особливого психолого-педагогічного підходу. Головна відмінна риса цих дітей від глухих полягає в тому, що вони самостійно, хоч і в недостатньому ступені, засвоюють усну мову. Р. М. Боськіс, До. Р. Коровіним, А. Г. Зикеевым і іншими фахівцями в 50—60-ті рр. XX в. була розроблена система спеціального навчання слабочуючих дітей усної і письмової мови, російській мові і іншим предметам шкільного циклу.