Вади слуху
В цілому не меншого 25 % школярів можуть мати ті або інші порушення зору. Отже, необхідна обов'язкова регулярна перевірка зору всіх учнів.
У окремий глухих дітей спостерігається синдром Ушера. Це природжена глухота і порушення зору, що поступово збільшується, у вигляді звуження полів зору і пігментної дистрофії сітківки. До підліткового віку відбувається повна втрата зору. Необхідно не тільки своєчасно діагностувати присутність даного синдрому у глухого школяра, але наперед психологічно готувати його до лиха, що насувається, — сліпоти, навчити читати і писати по Брайлю, навчати його таким видам трудової діяльності, які будуть доступні йому і при сліпоті, що наступила.
Слід ще передбачати можливі випадки порушення колірного зору (дальтонізм), оскільки вони в загальній людській популяції зустрічаються в 7,4 % випадків у хлопчиків і в 0,8 % — у дівчаток. Випадки порушення колірного зору також не завжди своєчасно виявляються у глухих дітей із-за недоліків мовного спілкування з ними. Проте дальтонізм необхідно діагностувати у дітей ще в дошкільному віці, щоб правильно організовувати їх виховання.
У значному числі випадків (від 20 до 35 % — в різних дитячих колективах) у глухих дітей спостерігається первинна затримка психічного розвитку (ЗПР), обумовлена недостатністю діяльності центральної нервової системи, викликаної тими або іншими причинами (важкою хворобою матері під час вагітності, особливо в перші три місяці; важкою хворобою дитини в перші місяці або роки життя).
У дітей з первинною ЗПР зазвичай спостерігається виражена церебрастенія, ведуча до підвищеної стомлюваності. Через це діти відрізняються мінливою поведінкою, легко приходять в стан підвищеного збудження або, навпаки, в стан млявості і байдужості до того, що оточує. Діти емоційно нестійкі і насилу звикають до цілеспрямованої довільної діяльності, що вимагає подолання певних труднощів. У своєму психофізичному розвитку вони відстають від глухих дітей, що не мають інших первинних порушень розвитку. Але ступінь відсталості і його характер багато в чому визначаються тими умовами життя, в яких діти знаходилися до школи, і їх загальним фізичним станом.
Діти з первинною ЗПР, що не чують, виховувалися в спеціальній дитячій установі для дітей, що не чули, або вдома при систематичній участі спеціалістів-сурдологів, зазвичай мають незначне відставання в розвитку довільної наочно-практичної діяльності, в розвитку зорового сприйняття, наочного мислення, образній пам'яті в порівнянні з дітьми, що не чують, без первинної ЗПР і що виховуються в схожих умовах. Але вони мають істотне відставання від інших глухих в розвитку словесної мови, в оволодінні сприйняттям мови і вимовою, в засвоєнні значень слів, що позначають предмети і явища самого найближчого оточення, в оволодінні зв'язною мовою.
Відносно успішніше вони опановують самими елементарними математичними уявленнями. Під час вступу до школи вони зазвичай правильно встановлюють кількість предметів в межах 10, можуть в цих межах складати і віднімати групи предметів, але обов'язково користуються пальцями при перерахунку і жестовими умовними позначеннями.Глухі діти з первинною ЗПР, не одержуючи кваліфікованої сурдопедагогічної допомоги в ранньому і дошкільному віці, до початку шкільного віку різко відрізняються від глухих дітей без первинної ЗПР. По поведінці і результативності їх наочно-практичних дій вони схожі з розумово відсталими дітьми, проте навчаються на багато продуктивніше.
При створенні сприятливих умов для їх всестороннього психофізичного розвитку діти, що не чують, з первинною ЗПР поступово (за великі терміни) опановують програмою спочатку молодших, а потім і середніх класів школи для звичайних дітей, що не чують.
Серед глухих зустрічаються приблизно 10—15 % дітей, що мають розумову відсталість різного ступеня. Розумова відсталість є наслідком значного пошкодження мозкової діяльності дитини, обумовленої або серйозними захворюваннями матері або батька дитини (наприклад, алкоголізм, використання інших наркотиків), неблагополучно-протікаючою вагітністю матері і важкими пологами, або травмами голови, або захворюваннями дитини, наприклад менінгоенцефалітом в найранішому дитинстві.
Розумово відсталі глухі діти мають своєрідність і відставання в розвитку ще більше, ніж розумово відсталі з нормальним слухом. До початку шкільного віку у глухих розумово відсталих дітей є труднощі в координації рухів власного тіла, в точних рухах рук і ніг, у фіксації погляду і уваги на певних предметах. Діти насилу виконують прості дії з предметами по точному наслідуванню діям дорослого. Їх власна наочно-практична діяльність вельми елементарна.
Спостерігається помітне відставання і своєрідність в розвитку всіх пізнавальних процесів, мові, емоційно-вольової сфери навіть в порівнянні з розумово відсталими, такими, що мають підлягаючий зберіганню слух, тим більше в порівнянні з дітьми, що мають тільки порушення слуху.