Будова і функції шкіри
дермою є звивистою: епідерміс епітеліальними тяжами проникає в дерму, а сосочки власне шкіри — в епідерміс. У людського ембрі¬она ця розмежувальна лінія майже пряма; звивистість поступово зменшується в міру старіння.
Епідерміс складається з п'яти шарів: базального, шипуватого, зернистого, блискучого і рогового.
Базальна мембрана — дуже важливе утворення, що нагадує каркас, сплетений з колагенових волокон і просочений гелеподібною речовиною. Вона служить фільтром, що не пропускає в дер¬му великі заряджені молекули, і через який в епідерміс надходять усі поживні речовини.
На базальній мембрані знаходиться один шар клітин цилін¬дричної форми. У верхній половині кожної клітини міститься овальне ядро, багате хроматином. Ці клітини мають здатність до розмноження. Цей шар клітин зветься базальним, чи зародковим (гермінтативним). Сама клітина базального шару, або кератиноцит, просуваючись від базальної мембрани до поверхні шкіри, поступово втрачає ядро і перетворюється на рогову лусочку. Кератиноцити отримали свою назву за основною функцією виробленням кератину, що заповнює клітини епідермісу щоб утворити роговий шар.
В епідермісі серед кератиноцитів розміщуються галузисті, або відросткові клітини, які залежно від їх мелатогенної активності та способу забарвлення отримали різні назви мелатоніти або ден¬дритичні клітини; світлі клітини Масона та клітини ангерганса або відростки.
Клітини Лангерганса, так звані «периферичні вартові» імун¬ної системи, належать до макрофагів і виконують роль «стражів порядку», захищаючи шкіру від зовнішнього впливу, а також керують діяльністю інших клітин за допомогою регуляторних молекул. Ці клітини через особливу будову називають ще дендри¬тичними, або відростковими. Відростки клітин Лангерганса про¬низують усі шари епідермісу, досягаючи рівня рогового шару, а також можуть проникати в дерму, у лімфатичні вузли. Вважа¬ється, що клітини Лангерганса регулюють швидкість розмно¬ження кератиноцитів. За стресових впливів, коли на поверхню шкіри діють фізичні чи хімічні травматичні фактори, клітини Лангерганса спонукають базальні клітини епідермісу до посиле¬ного поділу.Над клітинами базального шару розташований шипуватий шар, що складається з декількох (4-5) рядів багатогранних клі¬тин з пухирцевоподібним ядром. Клітини з'єднуються між собою міжклітинними відростками. Між клітинами є щілиноподібний простір, пов'язаний з лімфатичною системою дерми. При ушкод¬женні епідермісу починається лімфотеча.
Над шипуватим шаром знаходиться зернистий шар, що скла¬дається з кількох рядів ромбоподібних клітин, у протоплазмі яких містяться зерна й брилки: звідси і назва — зернистий. Зерна є кератогіаліном; базальний, шипуватий і зернистий шари утворюють мальпігіїв шар.
Над зернистим розташований дуже тонкий блискучий шар. Він складається з плоских без'ядерних клітин, сильно заломлює світло і не забарвлюється барвниками. У ньому міститься елеїдин, який є етапом розвитку кератогіаліну в кератин. Блискучий шар добре виражений там, де роговий шар товстий, наприклад, на пі¬дошвах.
Роговий шар є поверхневим. Він складається з пластинчастих без'ядерних ороговілих клітин; стійкий проти хімічних, фізичних і механічних впливів і погано проводить електрику і тепло. На різних ділянках тіла товщина епідермісу неоднакова: найбільша на долонях і підошвах, найменша на обличчі, животі, в ділянці складок і згинальних поверхонь кінцівок.
У середньому кератиноцити живуть протягом 28 днів. Відрив від базальної мембрани служить пусковим сигналом для синтезу білка кератину, що в міру просування клітини вгору заповнює всю цитоплазму і поступово витісняє всі клітинні органели. Зрештою, кератиноцит утрачає ядро і перетворюється на корнеоцит — плоску лусочку, набиту кератиновими гранулами, які нада¬ють їй твердості й міцності. Цей процес завершується у верхньо¬му роговому шарі, що є основою епідермального бар'єру шкіри людини.
Дерма, або власне шкіра, відіграє роль каркаса, що забезпе¬чує механічні властивості шкіри — її міцність, пружність, еластич¬ність. Дерма розташована безпосередньо під епідермісом і відділе¬на від нього базальною мембраною, яка утворює вирости у бік епідермісу — сосочки. Завдяки такій будові забезпечується міцне з'єднання дерми та епідермісу. Між дермою і гіподермою (під¬шкірно-жировою клітковиною) чіткої межі немає. Товщина дерми коливається від 0,5 до 5 мм.
Дерма складається з колагенових, еластинових і аргірофільних волокон, а також клітинних елементів — фібробластів, тучних клі¬тин, макрофагів, лейкоцитів, простір між якими заповнює основ¬на аморфна речовина. Образно кажучи, будова дерми нагадує комбінацію пружинного і водного матраців, де роль пружин віді¬грають волокна колагену (білкові нитки в них скручені на зразок спіралей) та еластину. А роль водної подушки виконує гель, що складається з гіалуронової кислоти і хондроїтин-сульфатів, зв'язаних з водою.