Аналіз тяжкості перебігу негоспітальної пневмонії на стаціонарному етапі

У V групу ми виділили пацієнтів, що перебували на лікуванні в терапевтичному відділенні не через тяжкість перебігу НП, а зважаючи, головним чином, на соціальні обставини. У цю групу ввійшли також пацієнти з супутньою патологією, хронічним алкоголізмом, але при вирішенні питання щодо госпіталізації керувалися соціальними факторами, а саме — неможливість виконання лікарських призначень в домашніх умовах (в основному, це були люди похилого віку, одинокі), особи без визначеного місця проживання, безробітні та соціально незахищені люди. За шкалою Pneumonia PORT, до II класу належали 27 (64,28 %), до III класу — 12 (28,57 %) та до IV класу ризику — 3 (7,14 %) пацієнтів. Середня тривалість лікування у стаціонарі становила 16,22 днів.

Після визначення тяжкості перебігу та прогнозу НП за допомогою шкали Pneumonia PORT, а також після класифікації хворих відповідно до наявних факторів ризику, ми встановили, що до II класу належало 52 (22,12 %) пацієнти, більшість з яких 27 (51,92 %) входили до V групи і були госпіталізовані за соціальними обставинами.

Значна частина госпіталізованих хворих 112 (47,65 %) належала до III класу ризику, головним чином, це були пацієнти ІІІ та ІV груп, більшість яких становили хворі віком старше 50 років, з супутньою патологією (захворювання серцево-судинної системи — 77,41 %, дихальної системи — 14,71 %) та хворі на хронічний алкоголізм чи наркоманію віком менше 50 років. Пацієнти цього класу могли лікуватись як в амбулаторних, так і в умовах стаціонару, вибір залежав від конкретної клінічної ситуації. Частина хворих, госпіталізованих до стаціонару, могли б лікуватися в домашніх умовах. На наш погляд, причиною цього було те, що при аналізі історій хвороб ми не в усіх випадках могли оцінити соціальні фактори.

До IV класу ризику було віднесено 71 (30,21 %) пацієнта, які належали до І, ІІ та ІІІ груп і за тяжкістю свого стану потребували парентеральної терапії в умовах стаціонару.

Висновки

1. Серед 112 (47,65 %) хворих, що належали до III класу, 62 (55,35 %) пацієнти були старше 50 років із загостренням супутньої патології (переважно захворювання серцево-судинної системи та ХОЗЛ).

2. Однією з причин госпіталізації пацієнтів молодого віку була наявність “модифікуючих” факторів та двобічного чи багаточасткового ураження легеневої тканини.

3. Більша частина пацієнтів, які б мали лікуватись амбулаторно, а саме — 27 (51,92 %) осіб були госпіталізовані через соціальні умови.

4. Серед 59 (25,1 %) пацієнтів з ускладненнями НП, 53 (89,83 %) були госпіталізовані вже з наявними ускладненнями, що може бути пов’язано із тяжкістю захворювання або з пізнім зверненням пацієнта за медичною допомогою.

5. Середня тривалість перебування хворих у терапевтичному відділенні була найбільшою у пацієнтів з тяжким перебігом НП (20,33 днів) та практично однаковою у хворих, що потребували терапії в умовах стаціонару (16,24 днів) та були госпіталізовані за соціальних умов (16,22 днів).

Література

[1] Мишин В. Ю., Григорьев Ю. Г. Раннее выявление и диагностика туберкулеза органов дыхания: Руководство для врачей. – М., 2000.

[2] Наказ МОЗ України від 28.10.2003 р. № 499.

[3] Ноников В. Е. Внебольничные пневмонии: эмпирическая антибактериальная терапия// РМЖ. – 2003. – Т. 11, № 22. – С. 1268–1272.

[4] Синопальников А. И., Сидоренко С. В. Внебольничная пневмония: стандарты эмпирической антибактериальной терапии// Антибиотики и химиотерапия. – 1999. – Т. 44, №5. – С. 22–28.

[5] Сильвестров В. П. Пневмония: исторические аспекты и современность// Тер. архив. – 2003. – № 9. – С. 63–69.