Гнійні процеси шкіри та підшкірної основи
Протягом 5-ї і 6-ї діб дрібні гнояч¬ки, які утворилися, зливаються між собою, інфільтрують тканину, захоплюючи все нові ділянки. У разі роз¬криття флегмони в цій стадії з тканин виділяється зелений рідкий гній. У ділянці запалення виникає тромбоз дрібних судин, що може призвести до некрозу тканин (некротична флегмона).
Флегмони можуть бути спричинені аеробною, анаеробною і гнильною інфекцією, а також введенням під шкіру — частіше з метою скалічення, хімічних речовин (штучна флегмона).
Розташовуватися флегмони можуть над- і субфасціально.Діагностика поверхнево розташова¬них флегмон не складна. Хворі скар¬жаться на біль і припухлість у ділянці запалення, загальну слабкість, знижен¬ня працездатності. В ділянці уражен¬ня спостерігаються прогресуючий на¬бряк, ущільнення тканин, почервонін¬ня шкіри без чітких меж, місцеве підвищення температури і зниження функції. Згодом за рахунок гнійного розплавлення і некрозу тканин щільний інфільтрат розм'якшується і з'являєть¬ся симптом флюктуації — утворюється гнояк.
Паралельно з місцевими змінами погіршується загальний стан хворого. Прискорюється пульс, до 38—39 °С підвищується температура тіла. З'яв¬ляються головний біль,озноб, хворий втрачає апетит. У крові відбуваються зміни, що характерні для запального процесу.
Складніше діагностувати глибокі флегмони, коли не помітно змін на поверхні шкіри. У цьому разі часто до-помогає промацування в глибині тка¬нин щільного болючого утворення. Поряд із високою температурою тіла і іншими ознаками запалення це допо-магає встановленню діагнозу. Темпе¬ратура тіла при флегмонах звичайно має постійний характер.
Флегмони часто ускладнюються лімфангітом, лімфаденітом, тромбо¬флебітом, бешихою, сепсисом. Залеж¬но від клінічного перебігу розрізняють три види флегмон: обмежену, яка не має тенденції до поширення; прогре¬суючу, що швидко охоплює все нові тканини, спричинюється стрептококом або анаеробними мікробами; дерев'яни¬сту, причиною якої є маловірулентні мікроби. Остання перебігає хронічно з надмірним розвитком сполучної ткани¬ни і незначним утворенням гною. Під час пальпації уражені тканини тверді, "дошкоподібні", неболючі.
Лікування флегмон проводять у ста¬ціонарних умовах. У початкових стадіях захворювання (за наявності невеликого малоболючого інфільтрату з незначною температурною реакцією і змінами в крові) можуть бути застосовані консер¬вативні методи: постільний режим, іммобілізація ураженої ділянки (кін¬цівки), внутрішньом'язове застосуван¬ня антибіотиків, футлярні новокаїнові блокади, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, кварц). За умови прогресування процесу не можна зволікати з опера¬цією. Під загальною анестезією, одним або кількома розрізами флегмону широ¬ко розкривають, розрізують всі перетин¬ки, з'єднують гнійні кишені, видаля¬ють некротизовані тканини. Рану пухко тампонують, дренують. Залежно від ре¬акції організму проводять загальне ліку¬вання різної інтенсивності.
Деякі автори після видалення всіх нежиттєздатних тканин і промивання рани вставляють у її порожнину 2— З поліхлорвінілові трубки і накладають первинні шви. У післяопераційний період рану через трубки промивають антисептичним розчином.
Після розкриття флегмони стан хво¬рого поступово поліпшується, темпе¬ратура тіла знижується, біль зменшуєть¬ся, набряк зникає. Згодом рана очи¬щується, з'являються рожеві грану¬ляції, що дає можливість у низці ви¬падків (якщо великі рани) накласти вторинні шви.
Абсцес (abscessus) — обмежене за¬палення із скупченням гною в різних тканинах, органах, оточене піогенною капсулою. Нагромадження гною в порож¬нинах організму (плевральній, жовч¬ного міхура, червоподібного відростка, суглобі) називається емпіємою.
Абсцеси можуть розташовуватися в м'яких тканинах і органах. Розрізняють поверхневі і глибокі абсцеси. Поверхневі (частіше підшкірні) абсцеси діаг¬ностувати не складно, хоча клінічна картина багато в чому залежить від вірулентності інфекції і реактивності організму.
Спричинюють абсцес, як і флегмо¬ну, екзогенна або ендогенна інфекція. Крім цього, абсцеси можуть виникати у разі нагноєння гематоми, введення в тканини концентрованих розчинів лікарських речовин (анальгіну, магнію сульфату, кордіаміну).
Піогенна оболонка формується в процесі розвитку гнояка і складається із сполучної тканини, вистеленої із се¬редини грануляційною тканиною.