Гнійні процеси шкіри та підшкірної основи
У людей, які не дотримують особис¬тої гігієни, за наявності чинників, що ослаблюють організм, авітамінозу, на шкірі різних ділянок тіла з'являються численні фурункули. Захворювання це називається фурункульозом (furuncu-losis). При цьому окремі фурункули пе¬ребувають у різних стадіях розвитку (одні тільки починаються, в інших утворюєть¬ся гнійний стрижень, ще інші гояться).Під час лікування фурункульозу ос¬новна увага повинна приділятись за¬гальним заходам. Передусім треба з'я¬сувати причину виникнення фурунку¬льозу. Хворим призначають високока¬лорійну їжу, дріжджі, вітаміни, анти¬біотики, дають поради щодо особистої гігієни. Для лікування фурункульозу деякі автори рекомендують проводити сеанси аутогемотерапії. Кров, узяту з вени в кількості 3—5 мл, вводять у сідничні м'язи. Маніпуляцію повторю¬ють через 1—2 доби. Ефективне засто¬сування стафілококового анатоксину, анти стафілококової плазми, антиста-філококового углобуліну. Антибіоти¬ки призначають з урахуванням чутли¬вості до них мікробів. Іноді проводять переливання свіжої консервованої крові, загальне опромінення кварцом. Лікування повинно проводитися за уча¬стю терапевта.
Карбункул (carbunculus) — гостре гнійно-некротичне запалення розташо¬ваних поруч волосяних мішечків, саль¬них залоз і тканин, що оточують їх, з некрозом шкіри і підшкірної основи. Спричинюється золотистим стафіло¬коком. Особливістю карбункула є те, що він швидко прогресує, процес по¬ширюється вглиб, у ділянці ураження виникає численний тромбоз дрібних судин, що призводить до некрозу тка¬нин. У ділянці карбункула наявний різних розмірів інфільтрат, який під¬німається над поверхнею шкіри. Шкіра в цьому місці має багряно-синій колір. Через деякий час поверхня карбункула вкривається численими дрібними не¬кротичними осередками, з яких виді¬ляється гній. М'які тканини довкола інфільтровані, щільні, дуже болючі.
Порушується загальний стан хворого:
виражені явища інтоксикації, до 39— 40 °С піднімається температура тіла, пульс частий (100—120 за Іхв), язик сухий, обкладений. Може бути марен¬ня. У крові виявляють зміни, що ха¬рактерні для запального процесу.
Карбункули частіше бувають пооди¬нокими. Розміри їх різні — від 5 до 10 см у діаметрі. Виникають частіше у ділянці хронічного подразнення шкіри (поперек, потилиця).
Дуже тяжкий перебіг мають карбун¬кули в ділянці обличчя (мал.68), особ¬ливо у хворих на цукровий діабет.
Лікують карбункули переважно хірур-гічними методами, бо загальна та місцева терапія антибіотиками, пені¬цилін-новокаїнові блокади звичайно неефективні. Процес прогресує, в гли¬бині відбувається гнійне розплавлення тканин, а в центрі карбункула — некроз шкіри. Через отвір, який утворився, ііиділяється некротична маса (стриж¬ні). Таких хворих треба оперувати. Під загальним знеболенням проводять гли¬бокий хрестоподібний розріз. Видаля¬ють некротичні тканини, рану проми¬вають антисептиком і тампонують.
Подальше лікування проводять за за¬гальними принципами гнійної хірургії.
Флегмона (phlegmone) — розлите гнійне запалення підшкірної основи, яке має тенденцію до поширення. Флегмони можуть локалізуватися підшкірно, міжм'язово, заочеревин-но, в малому тазу. Розрізняють поверх¬неві й глибокі флегмони. Залежно від локалізації вони мають специфічні на¬зви: запалення навколониркової клітко¬вини — паранефрит (paranephritis); на-вколопрямокишкової — парапроктит (paraproctitis); тканин середостіння — медіастиніт (mediastinitis); навколо лімфатичних вузлів — аденофлегмона (adenophlegmone).
Мікроби проникають у тканину ге¬матогенним, лімфогенним шляхами та із сусіднього гнійного осередку. Часто причиною виникнення флегмони стає проникнення інфекції ззовні: травми, ін'єкції, проведені без дотримання пра¬вил асептики. Флегмона має тенден-цію до поширення, причому як по го¬ризонталі, так і вглиб через різні утво¬ри у фасціях, якими проходять судини і нерви. Тоді поверхнева флегмона стає глибокою.
Розвиток флегмони має кілька стадій.
У перші 2 доби спостерігаються роз¬ширення судин, вихід із них у клітко¬вину рідкої частини крові і скупчення в ній лейкоцитів (серозна флегмона). Під впливом своєчасного лікування всі ці зміни можуть мати оборотний розвиток.
Протягом 3-ї і 4-ї діб утворюються окремі дрібні гнійні вогнища, які не зливаються між собою. Під час роз¬криття тканин у цей час гною не вияв¬ляють, тканини мають набряклий виг¬ляд, іноді — жовто-зелений колір (гнійна флегмона). На цьому етапі розріз тканин може запобігти прогре¬суванню захворювання.