Відкриті пошкодження. Рани
Розчавлена або розміж¬чена рана (vulnus conquassatum) утворюється у разі стискання тканин, переважно кінцівок, між твердими масивними предметами (у разі падін¬ня на ноги чи на руки бетонних плит та блоків станків тощо). Ці рани часто бувають під час транспортних катастроф.
Укушена рана (vulnus morsum) — рана від укусу тваринами (собаки, кішки, лисиці, щура тощо) або людиною. За формою вона може бути рваною.
Отруєна рана (vulnus) — це рана, в яку одночасно з виникнен¬ням потрапляють отруйні речовини або яка виникає внаслідок укусу от¬руйних змій чи уколу таких самих риб. Отруєні рани, що містять хімічну отруту, належать головним чином до вогнепальних.
Мішана рана (vulnus mixta) спричинюється змішаним механіз¬мом. Наприклад, ножем може бути нанесена колото-різана рана, а падін¬ням на ногу важкого металевого пред¬мета — забито-рвана.
Вогнепальні рани (vulnus sclopetaria) залежно від походження (виду зброї) діляться на кульові, оскол¬кові, отруєні та комбіновані. Останні зумовлюються дією різних чинників (вог¬непальна зброя, теплова енергія, ви¬бухова хвиля та проникаюча радіація). Множинними частіше бувають забиті, укушені та вогнепальні рани.
Кожна рана супроводжується по¬рушеннями тканин за межами рано¬вого каналу чи порожнини. Вони мо¬жуть бути легкими, оборотними, у вигляді струсу клітин, чи тяжкими, з серйозними порушеннями кровообі¬гу в них, що згодом може призвести до їх змертвіння. Залежно від вели¬чини та зони ушкодження тканин ви¬діляються рани з малою зоною ушкод¬ження — різані, колоті, частина ру¬баних; рани з великою зоною ушкод¬ження — забиті, розміжчені, уку¬шені, рвані і, особливо, вогнепальні. Рани, які мають вхідний та вихідний отвори, називаються наскрізними. Рани, що супроводжуються пошкод¬женням великих магістральних судин, нервових стовбурів, суглобів, порож¬нин тіла та внутрішніх органів, або інфікуються, або ж супроводжують¬ся пошкодженням іншої природи (опіки тощо) мають назву ускладне¬них. Вони значно небезпечніші за не-ускладнені.
Рани з великою зоною ушкоджен¬ня тканин, складною формою рано¬вого каналу (порожнини) називають¬ся також складними. Рани з малою зоною ушкодження вважаються про¬стими. Складні рани — це переважно рвані і розміжчені, вогнепальні.
З урахуванням прилеглих до рани порожнин тіла чи суглобів рани ділять¬ся на проникаючі (в порожнину — че¬ревну, плевральну, черепа, суглоба) і непроникаючі.
Рани класифікують також залежно від давності їх виникнення. Рани, що нанесені не давніше як 12 —24 год тому, вважаються свіжими, нанесені понад 24 год тому — несвіжими.
Клінічна симптоматика рани, пе¬ребіг і тип загоювання її та прогноз на видужання потерпілого визначаються індивідуальними особливостями хво¬рого, характером рани, ступенем та видом мікробної контамінації її, дав¬ністю, а також її локалізацією.
Клініка ран. Рана спричинює в організмі потерпілого загальні та місцеві розлади, які широко варію¬ють за силою та частотою залежно від особливостей і стану самого організ-му хворого, рани і її локалізації та навколишніх умов середовища.
Головними проявами рани є біль, кровотеча, зяяння рани чи тканинний дефект та порушення функції органа (організму). Серед загальних порушень найчастішим є синдром болю. Його не буває лише у людей з порушенням функції ЦНС унаслідок хвороби чи травми (сирингомієлія, третинний сифіліс, травматична чи пухлинна блокада больової чутливості, перери¬вання провідності на рівні спинного мозку тощо). Іноді болю не відчува¬ють у момент ураження люди, що пе¬ребували у цей час в стані різкого емо¬ційного напруження, алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
Біль виражений більшою мірою у людей з неврівноваженою нервовою системою, з переважанням процесу збудження, у дітей та молодих людей;у осіб з великою зоною пошкодження тканин та у разі нанесення їх тупими предметами (масивне пошкодження нервових елементів), а також тоді, коли рани локалізуються на кистях, обличчі, грудях, статевих органах, промежині. Біль відчувається сильні¬ше на передній поверхні тулуба, а на кінцівках — на внутрішніх. З інших за¬гальних реакцій організму на рану час¬тими є напруження нервової та ен¬докринної (з гіперсекрецією катехол-амінів) систем, порушення функції серцево-судинної системи та метабо¬лізму (блідість, прискорення пульсу, спрага тощо), які в деяких хворих зу¬мовлюють непритомність або шок. Непритомність частіше буває у людей з лабільною нервовою системою (ней-роциркулярною дистонією) і може спостерігатись навіть при невеликій рані. Вона пояснюється гострим по¬рушенням живлення мозку і прояв¬ляється нудотою, потемнінням у очах, дзвоном у голові, зблідненням та короткочасною втратою притом-ності. Хворий опритомнює у разі на¬дання йому горизонтального положення, застосування збудливих речо¬вин та забезпечення вільного доступу свіжого повітря.