Диротон: використання для лікування артеріальної гіпертензії в окремих групах пацієнтів

Захворювання травного каналу і печінкиДобре відомо, що за фармакокінетичними властивостями інгібітори АПФ поділяються на дві групи: первинно активні препарати (каптоприл і лізиноприл) та неактивні речовини, що утворюють активний метаболіт (–прилат) після трансформації в печінці або слизовій оболонці травного каналу. Відповідно при захворюваннях травного каналу і печінки препарати, що потребують трансформації для проявлення їх активності, діють значно слабше. Лізиноприл не метаболізується в печінці, не зв’язується з білками і виводиться з організму нирками у незміненому вигляді (здебільшого завдяки його гідрофільності), що робить його препаратом вибору при лікуванні пацієнтів із захворюваннями травного каналу і печінки, у тому числі — алкогольного ґенезу.У ході дослідження, проведеного Н.Ф.Шуствалем [15], порівнювали дію Диротону, еналаприлу, лосартану, доксазозину, ділтіазему, нормодипіну при лікуванні пацієнтів з АГ після перенесеного гострого вірусного гепатиту. Було встановлено, що найбільш безпечними і водночас ефективними засобами є Диротон, нормодипін, дещо меншою мірою — лосартан.Цікавою є також думка деяких авторів про те, що завдяки тому, що Диротон містить активну речовину лізиноприл і не метаболізується у печінці, він не взаємодіє з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), особливо з аспірином. Відомо, що НПЗП й аспірин можуть викликати порушення утворення простацикліну, що призводить до вазоконстрикції та послаблення ефектів ІАПФ. Диротон не конкурує в печінці з аспірином, у зв’язку з чим ефекти несприятливої взаємодії Диротону з аспірином виражені значно менше, ніж у інших ІАПФ. Проте даних щодо цього питання недостатньо, тому необхідним є проведення більш детальних порівняльних досліджень.

Хронічні захворювання нирок і хронічна ниркова недостатність

Ефективність ІАПФ щодо уповільнення темпів прогресування хронічної ниркової недостатності (ХНН) доведена у багатьох широкомасштабних дослідженнях — AIPRI, REIN, EUCLID та ін. Фактично ІАПФ є препаратами вибору для застосування при АГ з супутньою ХНН, оскільки вони впливають на головні чинники її прогресування. Такі властивості ІАПФ пов’язані з їх антигіпертензивним ефектом, здатністю зменшувати внутрішньоклубочкову гіпертензію і гіперфільтрацію, покращувати реабсорбцію в проксимальному відділі нефрону і знижувати інтенсивність проліферативних процесів у нирках.Вибір препаратів із групи ІАПФ зумовлюється тривалістю їх дії, відсутністю гіпотонічних реакцій, вираженого антипротеїнуричного ефекту. На думку Л.П.Мартинюк [11, 12], таким характеристикам повною мірою відповідає Диротон — він забезпечує адекватний контроль АГ (досягнення цільових рівнів АТ у 94% пацієнтів) та зменшення протеїнурії, уповільнює прогресування ХНН (у 84% обстежених) і не втрачає терапевтичного ефекту при тривалому використанні.Наявність лише ниркового шляху виведення препарату дає можливість ефективно використовувати нижчі порівняно з іншими ІАПФ дози лізиноприлу у пацієнтів із порушеною функцією нирок.

Еректильна дисфункція

Вибір антигіпертензивного препарату у даної категорії хворих має певні особливості. З одного боку, АГ негативно впливає на еректильну функцію; з іншого — деякі групи препаратів (діуретики, β-блокатори) виявляють так звану еректотоксичну дію при АГ. Ключовим патогенетичним механізмом виникнення еректильної дисфункції (ЕД) є ендотеліальна дисфункція. Тому логічно припустити, що препарати, які мають позитивний вплив на функцію ендотелію, можуть мати додаткові позитивні впливи у пацієнтів з АГ на фоні ЕД.Добре відомо, що однією з найпотужніших груп препаратів, що покращують функцію ендотелію, є ІАПФ. Докази такої дії отримано і для Диротону, зокрема в ході дослідження Н.Т.Ватутіна та співавторів [3].Результати дослідження І.І.Горпинченка та співавторів [4–6] продемонстрували, що Диротон на фоні ефективного зниження АТ позитивно впливає на сексуальну функцію у чоловіків (покращує показник “еректильна функція” на 45%, “задоволення статевим актом” — на 53%, “загальна задоволеність” — на 66%). Автори відзначають добру переносимість Диротону і розглядають його як препарат вибору для хворих на АГ в плані підвищення якості сексуального життя.

Фібриляція передсердьУ ході дослідження, проведеного О.С.Сичовим, О.І.Фроловим та співавторами [13, 14], було виявлено, що на фоні покращення діастолічної функції у пацієнтів з АГ і супутніми порушеннями ритму внаслідок застосування Диротону спостерігалося також збільшення вираженості антиаритмічного ефекту як при надшлуночкових, так і при шлуночкових порушеннях ритму. Автори вважають, що антиаритмічні властивості Диротону можуть бути пов’язані з його впливом на вегетативну регуляцію серця, що проявляється достовірним зменшенням величини коригованого інтервалу і дисперсії інтервалу QT. У пацієнтів із пароксизмами фібриляції передсердь (ФП) застосування кордарону на фоні призначення Диротону більш ефективно сприяє припиненню нічних пароксизмів ФП та зменшенню порушень ритму, які можуть індукувати пароксизми (екстрасистолія, короткі проміжки ФП).

Пацієнти похилого віку