Епідемія SARS: відоме і невідоме

Пошук та розробка вакцин і препаратів для ефективної профілактики та специфічної терапії SARS

Терапія SARS, як і більшості вірусних інфекцій, є симптоматичною. На сьогоднішній день немає специфічних противірусних препаратів для ефективної терапії SARS-CoV, а розробка таких препаратів, з огляду на можливі рецидиви епідемії, є однією з ключових проблем сучасної фармакології та фармації. Основним підходом до розробки анти-SARS-CoV препаратів є застосування так званого випадкового скринінгу, за допомогою якого було протестовано понад 300 000 речовин. У результаті цих досліджень найбільш ефективною в боротьбі з SARS речовиною було визнано гліциризин, отриманий із коренів лакриці. Гліциризин є відносно нетоксичною речовиною, що пройшла всі етапи доклінічних і клінічних випробовувань та була ліцензована як засіб для лікування гепатиту С. Експериментальні дослідження показали, що цей препарат є ефективним проти SARS лише у дуже високих дозах, які неможливо та недоцільно застосовувати у клініці. Зважаючи на це, група дослідників із Франкфуртського університету (Німеччина), співпрацюючи з фармацевтичними хіміками Московського інституту органічної хімії Російської Академії Наук, синтезували серію споріднених з гліциризином речовин, модифікації в структурі яких були зроблені з метою збільшення активності кожної з цих речовин порівняно з гліциризином, а отже і зменшення її ефективної дози до величини, придатної для застосування у клініці. Дослідження активності цих речовин in vitro, результатом яких може стати створення ефективного в терапії SARS препарату, тривають [6, 22].

Для пошуку та розробки ефективних анти-SARS препаратів також використовуються електронно-інформативні методи. Дослідники Любекського університету (Німеччина), співпрацюючи з вченими Шанхайського інституту лікарських речовин Китайської Академії Наук, досягли найбільшого успіху в цій сфері. Вони показали, що речовина AG7088, яка на сьогодні пройшла всі етапи клінічних випробувань і ліцензована як засіб для лікування застуди, викликаної риновірусами, може стати ефективним лікарським анти-SARS засобом [2, 14, 15].

Іспанські дослідники довели, що препарати пентоксифіліну, що добре зарекомендували себе в терапії ВІЛ і мають протизапальну, противірусну, імуномодулюючу та бронходилататорну дію, є активними і проти SARS-CoV [4].Серйозною проблемою, що постала зараз перед дослідниками, які розробляють препарати проти SARS, є продовження експериментальних досліджень противірусної дії різноманітних речовин на моделях тварин. На сьогодні відомий лише один чутливий до SARS вид тварин — Macaca fascicularis, яка не зовсім підходить для широкомасштабних досліджень. Саме тому активно ведеться пошук зручної невеликої тваринної моделі для досліджень [22].

Найбільш ефективним засобом профілактики SARS може стати вакцина. Створення вакцини проти SARS було одним із ключових питань, що розглядалися на Міжнародній Конференції по SARS, що відбулася 17–18 червня 2003 року в Куала-Лумпурі (Малайзія). На конференції було намічено кілька основних напрямків розробки вакцини. Найпростішим підходом, що використовується італійськими розробниками вакцин, є стимуляція імунітету за допомогою повністю інактивованих (вбитих) віріонів SARS-CoV. Однак цей підхід має велику кількість недоліків. Зокрема, при виготовленні вакцини неможливо гарантувати, що всі віріони в ній є інактивованими і в той же час зберігають здатність стимулювати імунну систему [17].

Іншим підходом є створення вакцин, що містять живі ослаблені (атенуйовані) віріони SARS-CoV, які можуть виживати в організмі достатньо довго для того, щоб стимулювати імунну систему, не викликаючи при цьому захворювання. Створення такої вакцини є більш складним процесом, однак індукований нею імунітет набагато стійкіший, ніж у попередньому випадку. Недоліком цих вакцин є відсутність повних гарантій їх безпечності, оскільки ослаблений вірус у будь-який час може мутувати у вірулентний штам і викликати маніфестну інфекцію [16].

Більшість вчених сходиться на думці, що найкращим підходом у розробці вакцини є попереднє генетичне модифікування вірусного геному. В ході цього модифікування з геному видаляються гени, які не є обов’язковими для вірусного виживання, однак необхідні для зумовлення ним захворювання. Видалення таких генів робить майже неможливим для віріонів знову мутувати в небезпечні форми, однак все ж залишається ймовірність їх рекомбінування з іншими коронавірусами, що може призвести до відновлення вірулентності цих штамів. Проте існують підходи, що повністю виключають можливість маніфестної інфекції в результаті дії вакцини. Зокрема, в геном нешкідливих для людини вірусів генно-інженерними методами вносяться геномні послідовності SARS-CoV. Ефективність цього підходу було доведено на прикладі вакцин, створених для профілактики бронхіту курей коронавірусної етіології. Ще більш простою і безпечною альтернативою є субодинична вакцина, яка містить очищені вірусні білки (переважно S-глікопротеїн), що стимулюють імунну систему, однак такий підхід мав лише обмежений успіх при використанні вакцин проти тваринних коронавірусів [22].

Підсумовуючи наведені дані, слід зазначити, що небезпечні інфекційні захворювання супроводжували людство протягом усього часу його існування. У різні історичні періоди під час епідемій чуми, віспи, холери, малярії гинули сотні тисяч людей. З розвитком медицини людині вдалося подолати деякі інфекції і значно обмежити поширення решти. В новітній час з’явилися ще більш небезпечні інфекційні захворювання. Пандемії грипу, спалахи лихоманки Ебола та СНІДу забрали в XX і на початку XXI століття мільйони людських життів. Епідемія SARS, яка нещодавно охопила Азію та Північну Америку, стала своєрідною перевіркою сучасної медицини, в результаті чого була виявлена невідповідність між фундаментальною та прикладною її ланками. Однак світова медична спільнота показала здатність до ефективної співпраці, наслідком якої стало швидке виділення та ідентифікація нового коронавірусу як причинного агента SARS і розшифрування його геному. Перед клінічною медициною постав ряд труднощів, а саме: відсутність специфічних ефективних противірусних препаратів, непристосованість до одночасного лікування великої кількості контагіозних інфекційних хворих, відсутність методів ранньої лабораторної діагностики. Тільки мобілізація всіх досягнень сучасної медичної науки і техніки, а також консолідація зусиль провідних вірусологів.