Епідемія SARS: відоме і невідоме

Таким чином було встановлено, що SARS-CoV є абсолютно новим, патогенним для людини штамом, який не міг виникнути в результаті простої рекомбінації генотипів вже існуючих штамів коронавірусів і тому повинен вважатися першим представником 4-ї групи роду Coronavirus [1, 12, 20]. Однак, враховуючи найбільшу подібність геному SARS-CoV до генетичних послідовностей вірусу гепатиту мишей та коронавірусу бика, деякі автори вважають, що SARS-CoV є новим штамом 2-ї групи коронавірусів [2]. Також немає єдиної думки і щодо походження SARS-CoV як нового коронавірусу, що здатний вражати людину. Сироватки людей, одержані до початку спалаху SARS, не містили антитіл до SARS-CoV [16]. Результати досліджень, проведених співробітниками Гонк-Конзького університету в сільських районах Гвандунга, свідчать, що в сироватці диких тварин цього регіону (гімалайська пальмова куниця, єнотова собака, китайський хорьковий борсук) присутні антитіла до SARS-CoV. Більше того, з деяких зразків сироваток цих тварин було виділено віріони, геномна структура яких, за винятком невеликої додаткової нуклеотидної послідовності, виявилася повністю ідентичною до геномної структури SARS-CoV. Сироватка цих тварин інгібувала ріст у культурі клітин віріонів SARS-CoV, виділених від хворих. Водночас реконвалесцентна людська сироватка інгібувала ріст коронавірусів, виділених від тварини. Всі три види тварин традиційно використовуються в китайській народній медицині та кухні як делікатеси і вільно продаються на ринках південного Китаю [12, 13, 23]. Спроби виявити подібні до SARS-CoV коронавіруси та антитіла до них у домашніх тварин провінції (свиней та курей), які раніше ставали джерелами епідемій грипу та інших інфекційних вірусних захворюваннь, не зазнали успіху.

З огляду на результати проведених досліджень, велика кількість авторів погоджується з тим, що SARS-CoV за певних обставин перейшов до людини від дикої тварини, проте єдиної думки щодо походження SARS-CoV як нового штаму немає. Вченими Колорадського університету в Денвері та Університету Південної Каліфорнії в Лос-Анжелесі запропоновано три гіпотези, які пояснюють еволюцію SARS-CoV:

- SARS-CoV, невідомий дотепер, століттями циркулював у дикій природі південного Китаю;

- нешкідливий вірус диких тварин нещодавно міг зазнати мутацій, які зробили його патогенним для людини, здатним викликати симптоми SARS;

- SARS-CoV виник в результаті рекомбінації геномів двох відомих штамів коронавірусів у клітинах організму дикої тварини. Тепер, коли структуру геному SARS-CoV повністю з’ясовано, третя гіпотеза здається найменш імовірною [22].

Визначення шляхів можливої циркуляції SARS-CoV в дикій природі та відповідь на питання про походження SARS-CoV потребують подальших, більш глибоких досліджень. Вирішення цих проблем дасть змогу попередити в майбутньому нові зараження людини від диких тварин як SARSом, так і, можливо, більш небезпечними інфекційними вірусними захворюваннями.

Епідеміологія SARS

За повідомленнями ВООЗ, основним джерелом поширення SARS у людській популяції є хвора людина. Інфікування відбувається повітряно-крапельним шляхом лише при близькому спілкуванні з хворим, під час якого аерозольні крапельки виділень його носоглотки можуть потрапити в дихальні шляхи здорової людини. Доказів того, що зараження може відбуватися випадково, як, наприклад, при інфікуванні грипом, виявлено не було. До того ж, більша частина випадків SARS була зареєстрована у медичних працівників, які лікували хворих на SARS та у членів їх сімей, а також у членів сімей самих хворих, тобто інфікування відбувалося між близько контактуючими людьми [2, 8]. Крім повітряно-крапельного, існує фекально-оральний шлях передачі збудника SARS, оскільки в ряді досліджень віріони SARS-CoV було виділено із фекалій хворих людей.Інкубаційний період SARS становить від 2 до 7 діб, проте офіційно затверджений ВООЗ інкубаційний період, протягом якого особам з підозрою на SARS необхідно перебувати у карантині, — 10 діб [5].Поряд зі звичайними випадковими інфікуваннями, у SARS були відмічені так звані “суперінфікування”, за яких один хворий заражав до кількох сотень здорових людей. Найбільш яскравим прикладом суперінфекції було зараження 321 особи у гонк-конзьких апартаментах Амой-Гарденс, коли в результаті несправності каналізаційної системи вода, забруднена фекаліями хворого на SARS мешканця, потрапила у систему водопостачання ванних кімнат мешканців апартаментів на одному зі стояків. Ще один випадок суперінфікування відбувся у Сингапурі, коли близько 100 осіб були заражені п'ятьма хворими за подібних до гонк-конзьких обставин [9]. Звичайне інфікування та суперінфікування відбуваються двома різними шляхами можливої передачі SARS, а саме повітряно-крапельним та фекально-оральним відповідно. З огляду на здатність SARS до суперінфекцій, що передаються фекально-оральним шляхом, епідеміологія цього захворювання у бідних країнах з низьким рівнем санітарії може набути дуже серйозних масштабів [22].

До заходів контролю, що головним чином і були причиною обмеження поширення та подолання епідемії SARS у світі, належать: швидке виявлення хворих та їх госпіталізація (в середньому протягом 1–2 діб після появи симптомів); ізоляція осіб з підозрою на SARS і спостереження за особами, які контактували з хворим на SARS; добровільний карантин на близьке спілкування у популяції.