Застосування Лефлоцину при лікуванні гострого пієлонефриту

Гострий пієлонефрит (ГП) є однією з найбільш актуальних проблем сучасної урології. Його поширеність в Україні становить близько півмільйона чоловік, і цей показник щорічно зростає [3, 6]. За своєю поширеністю серед хвороб нирок та сечовивідних шляхів виділяють так звану “інфекцію нирок”. Станом на 1 січня 2004 р. таких хворих серед дорослих було зареєстровано 545 001 чоловік, в тому числі 89 529 зі вперше встановленим діагнозом; рівень поширеності становив 1436,3; захворюваності — 235,9 на 100 тис. населення.

Розвиток резистентності збудників гострого пієлонефриту (ГП) до антибіотиків, що найчастіше застосовуються в урологічній практиці, необхідність призначення антибактеріальних препаратів емпірично до отримання результатів бактеріологічного дослідження сечі створює об’єктивні труднощі для антибактеріальної терапії в урології [5].

Однією з основних груп препаратів вибору для лікування гострого пієлонефриту в усьому світі є фторхінолони (ФХ) [18]. ФХ разом з цефалоспоринами останніх поколінь та карбапенемами належать до трьох основних класів антимікробних препаратів широкого спектра дії. Нове покоління хінолонів постійно поповнюється новими препаратами, одним з яких є левофлоксацин.

Левофлоксацин (ЛФ) — новий антимікробний препарат групи хінолінів, L-ізомер офлоксацину. Враховуючи, що офлоксацин — це суміш ліво- та правообертаючих ізомерів, з яких лівообертаючий забезпечує антимікробну активність препарату, за активністю ЛФ майже в два рази перевищує офлоксацин in vitro. Обидва препарати мають подібний рівень токсичності в експерименті на тваринах, що дозволяє очікувати більшої ефективності від застосування левофлоксацину, що пов’язано з меншою частотою побічних ефектів та кращою переносимістю. Також слід врахувати його кращий фармакологічний профіль.

Левофлоксацин виявляє швидкий бактерицидний ефект завдяки ефективному проникненню у мікробну клітину. Левофлоксацин, як і фторхінолони І покоління, блокує фермент ДНК-гіразу (топоізомераза II), що перешкоджає процесу синтезу бактеріальної ДНК. Ферменти клітин людини нечутливі до ФХ, і останні не мають токсичного впливу на клітини макроорганізму. На відміну від препаратів попереднього покоління, “нові” ФХ інгібують не тільки ДНК-гіразу, а й інший фермент, відповідальний за синтез ДНК, — топоізомеразу IV, виділену у деяких мікроорганізмів, насамперед у грампозитивих.За сучасною класифікацією, ЛФ належить до III покоління хінолонів [4]. До переваг левофлоксацину слід віднести високу ступінь безпеки, швидкий антибактеріальний ефект за відсутності розвитку ендотоксичних реакцій під час лізису бактерій, високий рівень проникнення в органи і тканини, а також післяантибіотичний ефект (так званий суб-МПК-ефект) [1, 4, 8, 12, 18].

Левофлоксацин має широкий спектр антимікробної активності — аеробні грампозитивні, грамнегативні інфекційні агенти, а також Chlamidia та Mycoplasma. ЛФ виявляє високу активність до грампозитивних коків і в 2–4 рази перевищує дію офлоксацину. Висока антистафілококова активність ЛФ була підтверджена під час дослідження його дії на свіжовиділені госпітальні та негоспітальні штами S. aureus. Продемонстровано, що 96 % штамів препарат пригнічував при концентрації 1 мг/л [11]. Щодо грамнегативних аеробних бактерій — збудників більшості інфекцій органів сечостатевої системи, у тому числі патогенів, що продукують бета-лактамази поширеного спектра, активність ЛФ також є досить високою.

Багатоцентровими дослідженнями чутливості ентеробактерій до ЛФ були доведені високі значення останньої [11]. Так, за результатами досліджень, проведених у 10 клінічних центрах США, зроблено висновок, що за ступенем активності щодо грамнегативних збудників (303 штами E. coli, K. pneumonia та ін.) ЛФ перевищує офлоксацин у 2 та більше разів. Практично всі виділені штами ентеробактерій були чутливими до препарату. Дія ЛФ на анаероби доведена, але використання його як специфічного антианаеробного препарату вважається нераціональним.

Таким чином, за спектром дії левофлоксацин наближається до карбапенемів. Якщо врахувати високий ступінь його проникнення в клітину, то стає зрозумілим, яку потужну зброю отримала антибактеріальна терапія.Можливість широкого клінічного застосування ЛФ пов’язана з небезпекою розвитку резистентності до нього. Хромосомні мутації є основним механізмом, що забезпечує стійкість мікробів до ФХ. При цьому відбувається поступове накопичення мутацій в одному або двох генах ДНК-гірази чи топоізомерази ІV, локалізованих у хромосомі, і зниження чутливості. Розвиток клінічно значимої резистентності пневмококів до ЛФ спостерігається після трьох мутацій, що є малоймовірним. Це підтверджується також експериментальними даними: ЛФ призводив до спонтанних мутацій у 100 разів рідше, ніж ципрофлоксацин, незалежно від чутливості штамів пневмокока, що тестуються, до пеніциліну та макролідів [17]. Проте широке використання препарату в останні роки в США і Японії не призвело до росту резистентності до нього. За даними K. Yamaguchi та співавт. (1999), чутливість бактерій до левофлоксацину за п’ять років, а саме з моменту початку його широкого застосування, не змінилась і перевищує 90 % як для грамнегативних, так і для грампозитивних збудників.