Значення колективу в діяльності медичного працівника
Колегіальність у медицині — це не тільки дотримання відповідних етичних норм, а своєрідне колективне надбання професійного досвіду; це школа, де набувають лікарської майстерності через інформацію, що передається вербальним шляхом за максимально короткий проміжок часу.
До таких надбань належать і чесне визнання авторитетними лікарями своїх помилок, аби застерегти колег від фатальної тактики в таких ситуаціях. Після М. І. Пирогова таким прикладом скористався видатний хірург-гуманіст Сергій Сергійович Юдін.
"У спогадах про ці драматичні події, — пише С. Юдін у "Роздумах хірурга" (М.: Медицина, 1968), — пережите постає настільки яскраво, що навіть через 25 — 30 років студенти й слухач і-лі кар і перетворюються на свідків чи учасників скоєного й людський чинник справи слугує пересторогою стосовно таких помилок.
Якими ж були ці похибки: 1919 р. я не розпізнав хронічного ілеусу у 30-річної жінки. При мені клініка завороту кишок зникла до такого ступеня, що я не звернув належної уваги на анамнез і вирішив, що то каловий стаз від харчування однією сочевицею (був голод), я призначив рицину й поїхав. Наступного ранку під час вторинного виклику я застав хвору непритомною, потім вона померла, коли її перевозили.
1923 чи 1924 р. мене викликали під Тарусу, щоб оглянути московського професора — Кристалоградга. Гостра ниркова коліка із кров'ю в сечі. Стан хворого був уже спокійний. Я запросив його на рентгенографію, міркуючи про камінь сечоводу. Каменя не було виявлено, і я вирішив, що він вийшов. Я відпустив хворого на все літо. Восени, через 4 місяці, в нього було діагностовано неоперабельний рак нирки.
У 1918 р. в Тульській губернській земській лікарні, видаляючи вузли туберкульозних залоз на шиї у 17-річної селянської дівчини, я поранив яремну вену, й не вміючи її зашити, розширив у відчаї рану догори. При цьому пошкодив лицевий нерв, скосоротивши дівчині фізіономію".
"Хто міг пережити, повинен мати силу пам'ятати", — ці слова Герцена С. Юдін наводить, звертаючись зі словами напучення до колег.
Практичні поради
1. Треба не вважати свої знання абсолютними тому, що медицина особливо динамічна наука, всі досягнення якої практично неможливо засвоїти одній людині.
2. Не треба нехтувати порадами свого колеги навіть у тих випадках, коли ваша теоретична підготовка вища за його. Пам'ятайте, що у клінічній практиці велике значення мас практичний досвід.
3. Треба намагатися не робити категоричних умовиводів у складних клінічних ситуаціях, не співставивши свої думки з думкою колег.
4. Частіше потрібно радитись зі своїми колегами, адже таке взаємне спілкування допоможе вам виробити правильне клінічне мислення.
5. Треба запам'ятати, що ваша надмірна гординя буде спрямована проти вашого авторитету.
6. Не потрібно звертатися по поради до колег з дріб'язкових питань, прагніть отримати на них відповідь самостійно, шляхом кропіткої праці над спеціальною літературою.
7. Радячись зі своїми колегами, не треба робити спроб і зусиль перекласти свої професійні обов'язки на них, прикритись авторитетом інших.
8. Поради колег не повинні бути для вас аксіомами, а, скоріше, вказівками до розв'язання складних лікувально-діагностичних завдань. Прийняття остаточного рішення залишається за вами.
9. Не треба боятися відповідальності за свої професійні вчинки, коли останні здійснені за велінням вашої совісті.
10. Лікар мусить бути щирим на добрі поради й дії, ніколи не відмовлятися від поради й допомоги, коли й у нього просять.
11. Зауваження колезі треба намагатися робити якомога делікатніше й водночас принципово і наполегливо.