Значення колективу в діяльності медичного працівника
Маємо перед собою молодих товаришів, які розпочинають практичну діяльність, стоячи перед суспільством, де будуть працювати нові сили, я набрався сміливості викласти перед високоповажним зібранням загальні основи клінічної медицини, що склалися в мене .".
"Молоді товариші . Нові сили . Високоповажне зібрання ." — Так звертається С. П. Боткін до юних колег .
Вельми цікавими в сенсі унормувань моральності лікаря в колективі нам здаються роздуми відомого львівського вченого-онколога професора Анатоля Івановича Гнатищака. У статті "Психологія основ християнського світогляду, зокрема етики" (Медична газета України. — №7 — 8. — 1997) він пише: "Створення позитивного світогляду відбувається через страждання, життєві невдачі, вимагає широкої самокритики, на які повинна опиратися віра. Христос вимагає безмежної любові до Бога й обмеженої до самого себе .". Такий альтруїзм, почуття самопошани, дотримання свого слова, обіцянки, відповідальність за сказане і зроблене — все це обмежує і навіть виключає саму думку чинити зло. Анатоль Гнатищак зазначає: "Правдива, щира і висока повага до людей, намагання жити за принципом правди, добра, краси і любові до інших вимагає жертовності й сильної волі, до чого не всі здатні. Провідною психічною настановою для втілення етичних норм у повсякденне життя є вміння бачити себе збоку, сократівське "пізнай самого себе", і самопожертва Сократа має щось спільне із самопожертвою Христа, хоча Сократ дуже любив життя, але не більше, ніж честь та правду".
Нам здається, що це істотні штрихи до портрета самого Анатоля Гнатищака. І тут вбачається християнський погляд на особистість лікаря в суспільстві, на повагу до інших, домінанти честі й правди, які є неодмінним підґрунтям самоповаги.
Все на користь .хворого — ось провідний тезис клініки. Із цього випливає положення, що ретроспективне не завжди можна оцінити: правильність призначень, які були зроблені хворому іншим лікарем. Кожний лікар у встановленні діагнозу або у виборі призначень виходить із конкретних обставин, оцінки ним особливостей індивідуальності хворого і багатьох інших чинників. У випадках із історії хвороби, які видаються на руки пацієнтові, лікар переважно буває змушений писати (з метою запобігання психічній травмі, а також збереження лікарської таємниці) пом'якшений діагноз або навіть свідомо неправильний (коли мова йде про пухлини або деякі інші захворювання). Через це читати медичні документи, які написані іншими лікарями, треба з розумінням, не порушуючи при цьому принципів колегіальності і медичної етики. Наведемо повчальний приклад таких дій лікарів. Ці дані вивчені одним із авторів посібника і наводяться вперше. Восени 1939 р, письменник М. О. Булгаков, лікар за фахом, захворів на важкий нефросклероз. Хвороба мала несприятливий перебіг. Його консультували професори О. Герке, М. Рапопорт, доктори М. Захаров й А. Арендт. Ось їхнє резюме: "Громадянин Булгаков М. О. страждає на початкову стадію атеросклерозу нирок з явищами артеріальної гіпертензії й потребує 3-місячного лікування в підмосковному санаторії із застосуванням фізіологічних методів лікування, дієтичного харчування й відповідного піклування."
Це обережне висловлювання — "початкова стадія" — було вжито, гадаємо, не випадково. Учасники консиліуму розуміли: М. Булгакова вочевидь зацікавить їхній запис, і вони, аби зберегти надію на одужання, знайшли менш бентежний варіант висновку. То була "свята неправда" й водночас прояв колегіальності.
Регель називав спроби скинути з рахунка все, що зроблено іншими, "недорозвинутим напруженням принципу" і вважав, що таке явище властиве недозрілим особистостям. Саме у вмінні оцінити зроблене попередниками він вбачав моральну зрілість кожної людини.
Малодосвідчених лікарів необхідно вчити, лікарські помилки потрібно обговорювати і виправляти, але все це повинно відповідати вимогам лікарської етики. Навіть досить авторитетний лікар має терпимо ставитися до думки іншого лікаря, а у разі потреби ввічливо пояснити хворому причину відміни раніше призначеного медикаментозного препарату і заміни його іншим, доцільність дообстеження, призначення нових діагностичних процедур. Апломб, самолюбство, зарозумілість, небажання зрозуміти колегу шкодять як самому лікарю, так і медицині.
Порушення принципу колегіальності — неповага до думки колеги, дискредитація його авторитету в очах хворих — не є умісне з професійною, честю.Значення принципу колегіальності підвищується завдяки розвитку медичної науки і техніки, постійному ускладненню задач діагностичного пошуку.
Принцип колегіальності передбачає увагу до особистості колеги, прагнення безкорисливо надати йому допомогу у вирішенні професійних завдань і, якщо необхідно, вказати на його помилки та осудити його аморальні дії.
Колегіальне розв’язання питань не є індивідуальним і не тягне особистої відповідальності лікаря. У практичній діяльності лікар повинен у першу чергу спиратися на свої знання, досвід та інтуїцію.