Інфекції сечових шляхів у дітей та дорослих
Хронічний ПН діагностується на підставі понад 6- місячного перебігу ниркового процесу або загостренні захворювання на фоні обструкції сечових шляхів. Остання може мати функціональний характер (нейрогенні розлади сечовипускання, міхурово-сечовідний рефлюкс, вроджені нервово-м'язові дефекти мисково-сечовідного з'єднання, сечоводів, сечового міхура), або - органічний: з боку просвіту сечовидільної системи (камінь, конгломерат солей, злущений сосок), стінок (пухлина, фіброз після травми, каміння, операції), або зовні - додатковий судин, який перетинає верхню частину сечоводу, пухлина, кістозна дисплазія, фімоз).
Функція нирок при ПН не є обов'язковою характеристикою в разі відсутності її порушення. За наявності транзиторного зниження будь-якої із функцій про це вказується в діагнозі. Стійкі тубулярні порушення призводять до розвитку інтерстиціального нефриту, що є вже окремою нозологічною формою. Формування хронічної ниркової недостатності (ХНН) при ПН потребує формулювання діагнозу як "хронічне захворювання нирок". SIRS - systemic inflammatory response syndrome свідчить про наявність септичного процесу, причиною або наслідком якого є ПН. В діагнозі ця ознака вказується лише за її присутності. Окремо при пієлонефриті зазначається наявність туберкульозу, ВІЛ та ксантагранульоматозу.
Для верифікації аномалій розвитку та обструктивних порушень проводиться мікційна цистографія, екскреторна урографія, при необхідності - цистоскопія або інші маніпуляції після консультації уролога. Ступінь пошкодження чашечково-мискової системи і паренхіми нирок оцінюється за результатами ультразвукового дослідження, динамічної реносцинтіграфії. За необхідності виконується комп'ютерна томографія, магніторезонансне дослідження, ангіографія.
Таким чином, гострий процес трактується як "гострий пієлонефрит" (аналогія - "гостра ангіна"). Всі наступні характеристики вказуються лише за їх наявності. Хронічний ПН трактується як "хронічний (вторинний) пієлонефрит" із поміткою причини вторинності і характеру процесу (рецидив, ремісія). Наступні характеристики також вказуються лише за їх наявності. Тому формулювання діагнозу ПН містить лише ті характеристики, що мають місце у хворого ("пишу те, що бачу, а не те, що може бути").
Поняття рефлюкс-нефропатії включає наявність ПСР, інтраренального рефлюксу та інфекції сечових шляхів.До призначення лікування всі хворі жіночої статі повинні консультуватись гінекологом, чоловічої статі - оглядатись на предмет захворювань статевих органів. Рецедивуючий перебіг бактеріурії може бути обумовлений наявністю одного і того ж збудника в посіві із піхви та сечового міхура.
Лікування.
Можна виділити три варіанти перебігу безсимптомної бактеріурії: маніфестація захворюванням сечовидільної системи: пієлонефритом та циститом - (10%), самостійна ліквідація бактеріурії (80-70%) та транзиторне збереження бактеріурії (10-20%). Призначення антибактеріального лікування при безсимптомній бактеріурії значно не впливає на санацію сечових шляхів. Але превентивна терапія попереджає маніфестацію захворювання у вагітних, хворих з преморбідним фоном, таким як цукровий діабет (глюкозурія), імунодепресивна терапія, наявність нейрогенних розладів сечовипускання і рефлюксу, тривала іммобілізація хворого, за наявності однієї нирки, в пре- та посттрансплантаційних станах, за наявності струвітних каменів та у разі знаходження уретрального катетера. До ризик-факторів слід віднести стать дитини (жіночу) та пубертатний вік, коли можливе інфікування збудниками контактних інфекцій. В інших випадках проведення превентивної терапії непереконливе. Абсолютними показаннями щодо проведення лікування є приєднання до безсимптомної бактеріурії нейтрофільної лейкоцитурії, а також виникнення останньої на фоні дизметаболічної нефропатії. У випадках лікування безсимптомної бактеріурії ефективним є застосування 3-7-10 - денної терапії антибіотиком, або уроантисептиком з урахуванням чутливості виявленого мікроорганізму до призначеного препарату. Доцільне застосування аутовакцин, або комерційних препаратів аналогічної дії (Uro-Vaxom, солкоуровак).
Слід також враховувати, що призначення антибактеріальної терапії з приводу інших захворювань, а також щеплення комбінованими препаратами (наприклад, рибомунілом, бронхомуналом, IRS-19, Annexine) може сприяти зникненню безсимптомної бактеріурії.
Умовою ліквідації безсимптомної бактеріурії є санація сечових шляхів від причинного збудника протягом послідуючого року. Але пацієнти потребують спостереження в групі підвищеного ризику щодо захворювань нирок на весь період бактеріовиділення та не менше одного року після ліквідації бактеріурії. У більшості випадків з метою запобігання рецидиву бактеріурії призначається профілактична доза уроантисептика тривалістю до 1-2 років. Терапію циститу проводять одноразовою дозою монуралу, сумамеду або у півтора рази вищою від терапевтичної, дозою ампіциліну, бісептолу, лідаприму чи ципрофлоксацину, або 3-7 чи 14 денним курсом уроантисептичної терапії. Доцільність вибору терапевтичного підходу визначається трьома головними факторами. Перший - наявність в анамнезі ознак, які вказують на зменшення захисних властивостей сечових шляхів; другий - наявність елементів обструкції та відокремлених вогнищ бактеріовиділення; третій - виявлення окремих традиційних мікроорганізмів - анаеробів, мікроаерофілів, хламідій, мікоплазм, уреаплазми, простіших, кліщів.