Інфекційні захворювання. Збудники інфекційних захворювань
14. Мікоплазми (мал. 47). Надзви¬чайно цікаві бактерії, оскільки не мають клітинної мембрани, їх можна розглядати як перехідну форму між вірусами і клітинними формами життя. Характерною особливістю є те, що вони зовсім не здатні до існування поза клітиною хазяїна. В основному мікоплазми представлені збудниками хвороб рослин і великої рогатої худоби.
Крім класифікації бактерій за формою клітин дуже важливою систематичною ознакою є їх забарвлення. В основі всіх методів класифікації бактерій за забарвленням лежить їх неоднаковий внутрішній хімічний склад. Найбільш узагальненим спосо¬бом класифікації є забарвлення за Грамом. Цей спосіб дає змогу поділити всю величезну кількість бактеріаль¬них організмів на дві групи: грампозитивні (стають фіолетовими після забарвлення) і грамнегативні (стають червоними після забарвлення).
Практичне значення такої систематики полягає в неодна¬ковій чутливості грампозитивних і грамнегативних бактерій до
Мал. 45. Спірили і спірохети.
Мал. 46. Рідкісні форми бактерій.
Мал. 47. Мікоплазми.
антибіотиків. Так, грампозитивні бак¬терії більш чутливі до антибіотиків пеніцилінового ряду, а грамнегативні — до антибіотиків гентоміцинового та стрептоміцинового рядів. Це і визна¬чає методи лікування інфекційних за¬хворювань.
Існує цікава особливість поширення бактерій різних форм в організмі лю¬дини. За відсотковим співвідношен¬ням між типами мікроорганізмів мо¬жна визначити схильність до того чи іншого захворювання, попередити ус¬кладнення, вчасно почати лікування. Пробу на мікрофлору бе¬руть з ротової порожнини, і її аналіз можна легко зробити навіть у домашніх умовах за наявності мікроскопа (мал. 48).
Так, якщо домінують стрептококи і стафілококи, — це свід¬чить про захворювання дихальних шляхів. Якщо переважають паличкоподібні форми (бацили, стрептобацили тощо) — мож¬ливі хвороби шлункового тракту. Поява диплококів — ознака хвороби статевих органів, кандидів (розгалужених ланцюгів кулястих бактерій) — показник дисбактеріозу, можливо, мо¬лочниці, розвивається стоматит. Спірохети — супутники за-пального процесу в ротовій порожнині. Якщо всі бактерії перебувають у приблизно однаковій кількості — приводів для хвилювання немає.
Другою групою найпоширеніших збудників захворювань людини є віруси. Вірус — це автономна генетична одиниця, здатна до розмноження (редуплікації) лише в клітині господаря.
Мал. 49. Схема будови вірусу.
Віруси можна розглядати як речови¬ни поза клітиною. Але, потрапляючи в організм господаря, вони починають по¬водити себе як живі істоти.Будова вірусу доволі проста. Він складається з відрізка нуклеїнової кислоти (ДНК чи РНК) і білкових моле¬кул, що виконують функцію оболонки (мал. 49). Білкова оболонка фермента¬тивне активна, вона забезпечує при¬єднання вірусу до клітини господаря. Віруси специфічні, вони вражають не лише конкретний вид тварин, рослин чи людину, а і певні клітини свого
господаря. Так, вірус поліомієліту вражає лише нервові кліти¬ни і не завдає шкоди іншим.
Залежно від типу нуклеїнової кислоти розрізняють ДНК-геномні і РНК-геномні віруси. До ДНК-геномних нале¬жать збудники гепатиту В, вітряної віспи, оперізувального лишаю. РНК-геномні віруси спричинюють грип А, В, С, кір та інші захворювання. Особливу групу вірусів становлять так звані ретровіруси, представником яких є добре відомий ВІЛ — вірус імунодефіциту людини. ВІЛ вражає клітини, що відпові¬дають за імунітет. У разі зараження виникає тяжка хвороба СНІД.
Механізм дії вірусів полягає у тому, що, потрапляючи в ор¬ганізм, вони адсорбційне проникають у клітину господаря. Тут відбувається перехід від інертного (кристалічного) стану до ак¬тивного. Далі вірус скидає свою оболонку, вивільнюючи відрізок нуклеїнової кислоти, який вбудовується в генетичний апарат клітини. Відбувається синтез компонентів вірусу (нук¬леїнових кислот, білків). Новоутворені частинки розривають клітину і виходять назовні, пошкоджуючи найближчі клітини. Життєдіяльність деяких вірусів доволі специфічна. Вони можуть потрапити в організм людини, вмонтувати свою нук¬леїнову кислоту в ДНК чи РНК клітини господаря. Але, зали¬шаючись в клітині, вони перебувають у своєрідному симбіозі (явище вірогенїі) і нічим себе не проявляють. Такий спосіб життєдіяльності характерний для ретровірусів.