Медична психологія в контексті сучасної лікувальної практики

Головним завданням медичної психологiї є вивчення психiки хворої людини в рiзних умовах. При цьому слід розрізняти загальну та спеціальну медичну психологію.

Загальна медична психологiя вивчає:

- основнi закономiрностi психологiї хворої людини (критерiї нормальної, тимчасово змiненої i хворобливої псиxiки), психологiї лiкаря, психологiї повсякденного спiлкування хворого i лiкаря, психологiчної атмосфери профiлактичних i лiкувальних установ;

- вчення про психосоматичнi i соматопсихiчнi взаємовпливи;

- вчення про iндивiдуальнiсть (темперамент, характер, особистiсть), про еволюцiю та етапи її постнатального онтогенезу (включаючи дитинство, пiдлiтковий вiк, юнiсть, зрiлiсть i старiсть), про афективно-вольовi процеси;

- медичну деонтологiю, включаючи питання лiкарського обов’язку, етики, лiкарської таємницi.

Спеціальна медична психологiя розкриває основні аспекти лiкарської етики при спiлкуваннi з конкретним пацiєнтом i за певних форм захворювань. При цьому основну увагу придiляють:

- психологiчним особливостям пацiєнта з суміжними формами нервово-психiчних розладiв (найбiльш вразливi i чутливi пацiєнти), які фактично є об’єктом дiяльностi лiкаря кожної спецiальностi;

- психічним станам пацiєнтiв на етапах пiдготовки, проведення хiрургiчних втручань i протягом післяопераційного періоду;

- психологічним особливостям пацiєнтiв з серцево-судинними, iнфекцiйними, онкологiчними, гiнекологiчними, нервовими, шкiрними, психiчними формами патологiї.

Велике значення має також психогiгiєна, зокрема:

- психогігієна вагiтних, породiль, психогiгiєна дiтей молодшого вiку (3–5 рокiв);

- психогiгiєна хронiчно хворих, пацiєнтiв з рiзними ступенями iнвалiдностi, з рiзними формами тривалих захворювань у похилому i старечому вiцi, хворих у перiод їх медико-соцiальної реабiлiтацiї;

- психологiя хворих з дефектами органiв i систем (слiпота, глухота, глуxонiмота);

- медично-психологiчний аспект трудової, військової i судової експертиз.

Комплекс проблем, що постають перед медичною психологiєю, охоплює багато проявiв i вiдхилень у поведiнцi людини. Найважливiше мiсце серед них посiдає проблема впливу хвороби на психiку людини та її поведiнку. Численнi спостереження i дослiдження свідчать, що порушення психiки у людини виникають не лише при психiчних, а й при соматичних захворюваннях. Вiдомi прояви ейфорiї у поєднаннi з пiдвищеною працездатнiстю у хворих на туберкульоз на пiзнiх стадiях його розвитку. Певні психiчнi змiни супроводжують рiзнi хронiчнi захворювання.На сучасному етапi розвитку науки необхідними є фундаментальнi теоретико-експериментальнi дослiдження, спрямовані на пошук закономiрностей, що визначають якiснi змiни психiки при рiзних соматичних захворюваннях. Будь-яка тривала тяжка хвороба, ослаблюючи органiзм, призводить до порушень фiзiологiчних систем, що забезпечують психiчнi процеси, створюючи фон, на якому значно частіше виникають невротичнi реакцiї. Тим самим хвороба вiдбивається в переживаннях хворого, формуючи внутрiшню картину хвороби, структура якої залежить вiд iндивiдуальних особливостей особистостi, iнтелектуального та культурного рiвня пацієнта. Усталена система взаємин “лiкар–пацiєнт” теж вiдiграє значну роль. Крiм того, iстотний вплив на структуру внутрiшньої картини хвороби справляє соцiальне оточення пацiєнта. Наприклад, гiперопiка, надмiрна увага до хвороби та її симптомiв з боку родичiв у тривожного пацiєнта можуть пiдсилювати його фiксацiю на переживаннях, сприяти “втечi в хворобу”, погiршуючи його стан, або ж викликати негативне ставлення до лiкування в агресивних осіб. Це пiдтверджує думку про необхiднiсть певної психологiчної корекцiї взаємин родичів з пацієнтом.