Методика обстеження дитини і семіотика основних захворювань
Оглянувши шкіру, треба дослідити її на дотик. Звертають увагу на гладкість або шорсткість, вологість або сухість шкіри, її температуру. Зміна кольору шкіри, її температури, поява висипань може мати як загальний, так і місцевий характер, тобто проявлятися тільки на обмежених ділянках шкіри. Еластичність шкіри досліджують, збираючи її в складку. При зневодненні і виснаженні шкіра втрачає свою еластичність і залишається якийсь час зібраною в складку після того, як відпускають пальці.
Дослідивши шкіру, оглядають видимі слизові оболонки порожнини рота, кон'юнктиви очей, зовнішніх статевих органів. Звертають увагу на колір, вологість, вираженість судинної сітки, наявність нальотів, виділень, висипань і крововиливів. Виділення можуть бути серозного, слизистого або гнійного характеру. Оглядають нігті, звертаючи увагу на їхню форму, ламкість. При хронічному кисневому голодуванні, при вроджених пороках серця вони можуть набувати форми годинникових скелець, а кінчики пальців—барабанних паличок.
Уявлення про розвиток підшкірної основи можна дістати вже під час загального огляду дитини, оцінивши її вгодованість, її поділяють на нормальну, знижену або надмірну (еутрофія, гіпотрофія або паратрофія). Товщину підшкірної основи можна визначити, зібравши шкіру пальцями в складку разом з основою. Вимірювати товщину складки потрібно на різних ділянках тіла, оскільки підшкірна основа може розподілятися нерівномірно. У разі порушення вгодованості вона щезає спочатку на тулубі (гіпотрофія І ступеня), потім на кінцівках (гіпотрофія II ступеня) і, нарешті, на обличчі (гіпотрофія III ступеня, атрофія). Останніми зникають жирові тіла щік. При надмірному відкладенні жиру підшкірна основа іноді розподіляється нерівномірно.
З різних причин можуть виникати набряки "підшкірної основи. При натискуванні на м'які тканини пальцем утворюється заглиблення, яке зникає, тільки-но припиняють натискування. Якщо заглиблення залишається ще на деякий час, це свідчить про наявність набряків. Набряки можуть бути: ледь помітними (їх виявляють описаним вище прийомом), настільки вираженими, що спотворюють тіло хворого, загальними або обмеженими. Заглиблення при натискуванні не утворюється при слизистому набряку, який виникає через зниження функції щитовидної залози.
Далі необхідно визначити тургор м'яких тканин, який оцінюється відчуттям опору при стисканні пальцями шкіри і підшкірної основи. При нормальному тургорі тканини на дотик пружні, еластичні, при зниженому — дряблі, мляві. Тургор знижується при зневодненні, гіпотрофії, паратрофії.
За допомогою огляду і пальпації досліджують також периферичні лімфатичні вузли. Для дослідження у дітей досяжні потиличні, шийні, піднижньощелепні, підпідборідні, надключичні, плечові, пахвові, ліктьові, міжреберні та надчеревні лімфатичні вузли. Периферичні лімфатичні вузли підкішкірної основи досліджують вказівним і середнім пальцями обох рук, симетрично обмацуючи їх. Для найзручнішого обмацування підщелепних і підпідборідних лімфатичних вузлів голову дитини потрібно дещо нахилити вперед. При обмацуванні пахвових вузлів пальці слід ввести в глиб пахвової ямки, де на грудній стінці промацуються лімфатичні вузли. Щоб краще виявити міжреберні вузли, руки дитини піднімають догори; залози відшукують на грудній стінці, найчастіше по передній пахвовій лінії.Під час пальпації лімфатичних вузлів визначають: 1) кількість; 2) величину; 3) консистенцію; 4) рухомість; 5) відношення до сусідніх вузлів і до оточуючих тканин, шкіри і підшкірної основи; 6) болісність. Оцінюючи результати обстеження, особливо у новонароджених і грудних дітей, необхідно пам'ятати, що і у здорових дітей є невелика кількість м'яких середньої величини вузлів на шиї, в пахвових ямках і в надчеревних ділянках. Збільшення лімфатичних вузлів може бути множинним або мати місцевий характер. Воно спостерігається у дітей при різних інфекційних захворюваннях (грип, скарлатина, дифтерія, краснуха, інфекційний мононуклеоз, туберкульоз, ангіна та ін,), захворюваннях крові (гострий і хронічний лейкоз, лімфогранулематоз, лімфосаркома, ретикулосаркома), при гострому лімфаденіті. Для діагностики використовується пункція лімфатичного вузла з наступним дослідженням пунктату. Найбільш доступні для пункції шийні, пахвові і пахвинні лімфатичні вузли. Для пункції застосовують шприц місткістю 10 мл і голку 3-4 см завдовжки. Прокол виконують голкою з приєднаним шприцом, зафіксувавши перед цим вузол вільною рукою. Насмоктують невелику кількість вмісту лімфатичного вузла, видувають його на предметне скельце і роблять тонкі мазки для цитологічного дослідження.
У здорових дітей основна маса пунктату лімфатичного вузла — це лімфоїдні клітини: лімфобласти (0—5 %), пролімфоцити (50-70 %) і лімфоцити (25—30 %).
М'язову систему досліджують після обстеження лімфатичних вузлів. Оцінюють ступінь розвитку м'язів, пальпацією визначають пружність або в'ялість м'язів, наявність атрофії або гіпотрофії окремих м'язових груп. Атрофія м'язів, тобто їхнє нерозвинення і переродження, найчастіше спостерігається внаслідок периферичних паралічів. Надмірний розвиток м'язів, або гіпертрофія, розвивається внаслідок тренованості, фізичної роботи (у дітей буває рідко). Псевдогіпертрофія литкових м'язів спостерігається при прогресивній м'язовій дистрофії. Оцінюють м'язову силу та об'єм рухів у суглобах (див. «Дослідження нервової системи», с. 89).