Міокардити

Межі серця, як правило, залишаються в нормі. Однак при дифузному міокардиті, який характеризується міогенною дилатацією, вони розширюються в усі боки.

Тони серця можуть бути ритмічними або ж аритмічними. Послаблений перший тон над верхівкою серця. Другий тон на основі серця може бути розщепленим або подвоєним, що зумовлено блокадою однієї з ніжок пучка Гіса. Частота серцевих скорочень пришвидшена (тахікардія). В діастолі можна прослухати додатковий ІІІ тон - діастолічний ритм галопу, який зумовлений різким зниженням тонусу міокарда і є несприятливим у прогностичному значенні.

Частими симптомами міокардиту є систолічний шум на верхівці серця і по лівому краю грудини. Зумовлений він відносною недостатністю двохстулкового клапана. У дуже рідких випадках над верхівкою серця можна вислухати діастолічний шум, який зумовлений відносним стенозом лівого передсердно-шлуночкового отвору внаслідок різкої дилатації лівого шлуночка.

Діагностика. Критерії діагностики міокардиту (Нью-Йоркська асоціація серця, 1964, 1973 р.р. із доповненнями):

- Великі критерії – перенесена протягом попередніх 10 днів інфекція та поява після неї:

1. ознак застійної серцевої недостатності

2. кардіогенного шоку

3. повної АВ-блокади із синдромом Морганьї-Едемса-Стокса

4. патологічні зміни ЕКГ

5. підвищення активності міокардіальних ферментів у сироватці (КФК-МВ, ЛДГ)

- Малі критерії:

1. лабораторне підтвердження перенесеної вірусної інфекції

2. тахікардія

3. послаблення І тону на верхівці

4. ритм галопу

5. результати субендоміокардіальної біопсії

Для діагностики легкого міокардиту достатньо наявність перенесеної інфекції та 2-х великих критеріїв, або 1 великого та 2-х малих. Наявність одного із трьох перших великих критеріїв свідчить про середньоважкий чи важкий перебіг хвороби.

Нижче наведена характеристика окремих форм міокардитів.

Інфекційно-алергічний міокардит.

В.А. Насонова і І.А. Бронзов (1978) втановили наступні діагностичні критерії інфекційно-алергічного міокардиту:

1. Наявність зв’язку захворювання з гострою носоглотковою інфекцією, загостреннями хронічного тинзиліту.

2. Відсутність латентного періоду (менше 5-7 років) між клінічними проявами носоглоткової інфекції і початком міокардиту.