Міокардити
Межі серця, як правило, залишаються в нормі. Однак при дифузному міокардиті, який характеризується міогенною дилатацією, вони розширюються в усі боки.
Тони серця можуть бути ритмічними або ж аритмічними. Послаблений перший тон над верхівкою серця. Другий тон на основі серця може бути розщепленим або подвоєним, що зумовлено блокадою однієї з ніжок пучка Гіса. Частота серцевих скорочень пришвидшена (тахікардія). В діастолі можна прослухати додатковий ІІІ тон - діастолічний ритм галопу, який зумовлений різким зниженням тонусу міокарда і є несприятливим у прогностичному значенні.
Частими симптомами міокардиту є систолічний шум на верхівці серця і по лівому краю грудини. Зумовлений він відносною недостатністю двохстулкового клапана. У дуже рідких випадках над верхівкою серця можна вислухати діастолічний шум, який зумовлений відносним стенозом лівого передсердно-шлуночкового отвору внаслідок різкої дилатації лівого шлуночка.
Діагностика. Критерії діагностики міокардиту (Нью-Йоркська асоціація серця, 1964, 1973 р.р. із доповненнями):
- Великі критерії – перенесена протягом попередніх 10 днів інфекція та поява після неї:
1. ознак застійної серцевої недостатності
2. кардіогенного шоку
3. повної АВ-блокади із синдромом Морганьї-Едемса-Стокса
4. патологічні зміни ЕКГ
5. підвищення активності міокардіальних ферментів у сироватці (КФК-МВ, ЛДГ)
- Малі критерії:
1. лабораторне підтвердження перенесеної вірусної інфекції
2. тахікардія
3. послаблення І тону на верхівці
4. ритм галопу
5. результати субендоміокардіальної біопсії
Для діагностики легкого міокардиту достатньо наявність перенесеної інфекції та 2-х великих критеріїв, або 1 великого та 2-х малих. Наявність одного із трьох перших великих критеріїв свідчить про середньоважкий чи важкий перебіг хвороби.
Нижче наведена характеристика окремих форм міокардитів.
Інфекційно-алергічний міокардит.
В.А. Насонова і І.А. Бронзов (1978) втановили наступні діагностичні критерії інфекційно-алергічного міокардиту:
1. Наявність зв’язку захворювання з гострою носоглотковою інфекцією, загостреннями хронічного тинзиліту.
2. Відсутність латентного періоду (менше 5-7 років) між клінічними проявами носоглоткової інфекції і початком міокардиту.