Неспецифічний цистит

При некротичному циститі показане раннє оперативне втручання — цистостомія, видалення некротичних тканин з дренуванням паравезікального простору. У післяопераційному періоді проводиться постійне зрошення порожнини сечового міхура розчинами антисептиків.

При раціональній і своєчасно розпочатій терапії явища гострого катарального циститу регресують, у середньому, протягом 2–3 діб, більш тяжкі форми — до 2 тижнів. Триваліший перебіг захворювання має розцінюватись як затяжний і вимагає ретельного рентгенологічного, інструментального обстеження, гінекологічного огляду, дослідження передміхурової залози.

Хронічний цистит є ускладненням наявного захворювання сечового міхура, сечівника, нирок та статевих органів (дивертикул, пухлина, камінь, сторонні тіла та нервово-м’язова дисфункція сечового міхура, стриктура сечівника, рак та доброякісна гіперплазія передміхурової залози, простатит, уретрит, хронічний пієлонефрит, туберкульоз), цукрового діабету, опущення піхви, хронічних запальних захворювань жіночих статевих органів. Клінічні симптоми захворювання такі самі, як і при гострому циститі, але виражені менш різко. Під час рецидивів спостерігається класична клініка гострого циститу.

Інтерстиціальний цистит — це неінфекційне, неспецифічне запалення сечового міхура. У літературі його називають простою або солітарною виразкою сечового міхура. Ця форма циститу виникає при поширенні запальної реакції на строму підслизового шару і м’язовий шар сечового міхура. Клініка його не відрізняється від такої при класичному хронічному циститі, крім наявності симптома частої макрогематурії, зумовленої зменшенням об’єму сечового міхура.Вирішальне значення у діагностиці хронічного циститу має цистоскопія, яка може закінчуватися поліфокальною біопсією сечового міхура, що особливо важливо для ідентифікації інтерстиціального циститу (фіброз та лімфоцитарна інфільтрація).Існує дві типові ознаки інтерстиціального циститу: перша — на ранній стадії захворювання виявляють гломеруляції (круглі підслизові геморагічні утворення); друга — наявність невеликих розмірів рожевої виразки слизової оболонки (виразка Ханнера), яка при наповненні сечового міхура починає кровоточити.

Медикаментозна терапія загострення хронічного циститу не відрізняється від такої при гострому циститі. Велике значення має антибактеріальна терапія. Для лікування хронічного циститу обов’язковим є контроль за флорою сечі, що висівається, та її чутливістю до антибіотиків.

Лікування інтерстиціального циститу емпіричне і спрямоване на відновлення слизового шару (глікозаміногліканів) сечового міхура, інактивацію опасистих клітин, полегшення дизурії та регіонального болю. Різноманітні довгострокові програми консервативного лікування цієї форми захворювання, що включають парентеральне, пероральне та інтравезікальне введення препаратів, на жаль, залишаються малоефективними. У випадку формування виразки сечового міхура проводиться її ендоскопічна електрокоагуляція.

Для лікування тяжких форм захворювання використовують операцію цистолізису — звільнення стінок сечового міхура від прилеглих тканин. Іншою оперативною методикою є селективна денервація сечового міхура.

У разі прогресування процесу, незважаючи на довгострокове консервативне та органозберігаюче оперативне лікування, як термінальний захід рекомендують вдаватися до цистектомії з одночасним формуванням штучного сечового міхура з ізольованого кишкового сегмента.

Диспансерному нагляду підлягають тільки хворі з хронічним циститом. Після завершення стаціонарного етапу лікування хворий направляється у поліклініку за місцем проживання під диспансерний нагляд уролога протягом 3 років. Кратність обстеження — один раз на рік. Основним критерієм зняття з диспансерного обліку є стійка клініко-лабораторна ремісія за даними загального аналізу та бактеріологічного дослідження сечі.

Профілактика

Загальні підходи до профілактики циститу включають:

- ефективне лікування гострого циститу;

- своєчасне лікування захворювань, що передаються статевим шляхом, та запальних захворювань статевих органів;