Паротитна інфекція , менінгококова інфекція

Менінгококцемія характеризується гострим початком, гарячкою, типовим висипанням. Часто уражуються суглоби (артрит)] та судинна оболонка очей (ірит, іридоцикліт). Висип при менінгококцемії на ранніх етапах хвороби може бути розеольозним, але найчастіше з самого початку він геморагічний: від точкових петехій до значних крововиливів у товщу шкіри. Великі елементи висипу мають неправильну «зірчасту» форму. Висип локалізується переважно на сідницях, нижніх кінцівках. Значно менше елементів висипу є на верхній частині тулуба, руках та обличчі. У багатьох випадках менінгококцемія ускладнюється недостатністю надниркових залоз, що клінічно проявляється судинною недостатністю: зниженням артеріального тиску та температури тіла (іноді до субнормальних чисел), ціанозом, появою прижиттєвих трупних плям.

Менінгококовий менінгіт розвивається гостро, самостійно або у поєднанні з менінгококцемією, ринофаринптом. Температура тіла підвищується до 39 °С та більше, з'являються нестерпний головний біль, повторне блювання. Характерною є гіперестезія шкіри та підвищена чутливість до світлових подразників. З'являються і швидко наростають симптоми подразнення мозкових оболонок ригідність м'язів потилиці, позитивні симптоми Керніга та Брудзінського. У тяжких випадках спостерігається типова менінгеальна поза: хворий лежить на боці із закиненою головою і підтягнутими до запалого живота колінами. У дітей грудного віку спостерігається напруженість та випинання переднього тім'ячка. При діагностичній спинномозковій пункції ліквор витікає під підвищеним тиском, каламутний. У деяких випадках менінгококовий менінгіт поєднується з ознаками ураження речовини мозку — менінгококовий менінгоенцефаліт. Відмічається порушення свідомості різного ступеня (оглушеність, сопор, кома), з'являються психічні розлади (галюцинації, делірій тощо), судороги, парези, паралічі, гіперкінези та інші симптоми.

Ускладнення. При менінгококцемії може розвинутися гостра недостатність надниркових залоз, при менінгіті та менінгоенцефаліті — абсцес мозку, гідроцефалія, сліпота, глухота, зниження інтелекту, парези та паралічі, епілептиформні приступи тощо.

Діагноз різноманітних форм менінгококової інфекції встановлюють на основі типової клінічної симптоматики хвороби. Вагоме значення має спинномозкова діагностична пункція: ліквор каламутний, вміст білка підвищений, різко підвищеним є цитоз (з 3—7 клітин на 1 мм3 до тисячі — десятків тисяч). Цитоз нейтрофільний. У нейтрофілах та за їхніми межами при бактеріоскопії осаду ліквору виявляють грамнегативні диплококи (менінгококи). Завдяки бактеріологічному дослідженню можна зробити заключне етіологічне розшифрування хвороби: менінгокок можна виділити з крові, ліквору, елементів висипу, слизу носоглотки. Для підтвердження діагнозу менінгококової інфекції використовують також серологічні реакції.

Певне діагностичне значення має загальний аналіз крові. Для менінгококової інфекції характерним є нейтрофільний лейкоцитоз або гіперлейкоцитоз, зсув уліво, підвищення ШОЕ.

Лікування хворих на менінгококову інфекцію повинно бути комплексним і відповідати варіанту клінічного перебігу та тяжкості хвороби. При генералізованих формах (менінгококце-мІя, менінгіт) проводять інтенсивну антибактеріальну терапію у поєднанні з патогенетичними засобами. При менінгококовому ринофарингіті потрібна санація локального вогнища запалення.

Кращим засобом етіотропного лікування є бензилпеніцилін, до якого менінгококи зберігають чутливість. Для подолання гематоенцефалічного бар'єра при менінгококовому менінгіті слід застосовувати великі дози бензилпеніциліну — не менше 200 000 ОД на 1 кг маси тіла на добу з 6—8-разовим внутрішньо-•м'язовим його введенням. Бурхливий лізис менінгококів при застосуванні великих доз бензилпеніциліну, який має бактеріцидну дію, супроводиться значним збільшенням кількості ендотоксинів, нe може призвести до різкого посилення інтоксикації, навіть до розвитку ендотоксичного шоку. Тому при лікуванні менінгокок-цемії (масивна циркуляція збудника в руслі крові) доцільним е застосування іншого антибіотика — левоміцетину сукцинату розчинного, який має бактеріостатичну дію. З метою детоксикації застосовують ізотонічні глюкозосольові розчини, синтетичні плазмозамінники (внутрішньовенно-краплинне). При менінгококовому менінгіті, який супроводиться набряком речовини мозку, детоксикаційну терапію слід поєднувати з дегідратуючою (внутрішньовенне введення магнію сульфату, лазиксу та ін.). Застосовують також симптоматичні засоби (жарознижувальні, протисудорожні та ін.).При менінгококцемії, якщо розвивається гостра недостатність надниркових залоз, проводять інтенсивну терапію. Одночасно з внутрішньовенним введенням рідини (глюкозосольові та колоїдні розчини) застосовують глікокортикоїди (гідрокортизон, преднізолон та ін.), адреноміметики (ефедрин, мезатон, норадреналін), дезоксикортикостерону ацетат (ДОКСА). Вдаються також до оксигенотерапії. За показаннями застосовують серцеві та інші симптоматичні засоби.

Для лікування хворих на менінгококовий ринофарингіт застосовують левоміцетин (всередину протягом 4 днів у звичайній віковій дозі).