Паротитна інфекція , менінгококова інфекція

Паротитна інфекція (епідемічний паротит, свинка)

Паротитна інфекція — це гостре інфекційне захворювання, яке характеризується загальною інтоксикацією, ураженням слинних залоз, рідше — інших залозистих органів та нервової системи.

Етіологія. Збудник паротитної інфекції — вірус, який малостійкий у навколишньому середовищі.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора людина, контагіозна з останнього дня інкубаційного періоду і до 9-го дня від початку хвороби.

Шлях передачі паротитної інфекції — повітряно-краплинний, найчастіше на близькій відстані від хворого. Поширення інфекції через предмети, з якими стикався хворий, є малоймовірним, оскільки воно може реалізуватися лише при певному збігу обставин (швидке попадання обслинених хворим предметів сприйнятливій до паротитної інфекції особі). Істотного епідеміологічного значення такий шлях передачі не має.

Сприйнятливість до паротитної інфекції визначається індексом контагіозності, який становить 0,3—0,5. Дуже рідко хворіють діти першого року життя. Максимальна сприйнятливість буває у віці від 5 до 16 років, висока заразність у дорослих — у віці 16—25 років.

Патогенез. Вхідними воротами інфекції є верхні дихальні шляхи. В епітелії слизових оболонок верхніх дихальних шляхів вірус паротитної інфекції розмножується, проникає в русло крові і розноситься по всьому організму. Володіючи тропізмом До залозистої та нервової тканин, вірус фіксується у них, розмножується, нагромаджується у великих кількостях і спричинює запальну реакцію. Уражується один із органів або кілька (одночасно або послідовно). Найчастіше уражується одна або дві привушні слинні залози, через що хворобу назвали паротитна інфекція (типова форма хвороби).

Розмноження та нагромадження вірусу у великій кількості у рослинних залозах, виділення його зі слиною сприяють тому, що інфекція передається повітряно-краплинним шляхом. При ураженні інших залозистих органів та нервової системи розвиваються атипові форми паротитної інфекції (субмаксиліт, сублійгвіт, Панкреатит, серозний менінгіт, менінгоенцефаліт та ін). Вони можуть розвиватися первинне або на певному етапі хвороби — на фоні попереднього ураження привушних слинних залоз. У таких випадках атипові форми не слід трактувати як ускладнення. Це безпосередні прояви паротитної інфекції.

Клініка. Інкубаційний період становить 11—23 дні, найчастіше 18—20 днів. Клініка паротитної інфекції є дуже різноманітною, що пов'язано з різною локалізацією патологічного процесу. Типова форма хвороби, власне епідемічний паротит, починається звичайно гостро з підвищення температури тіла та появи набряку в ділянці привушних слинних залоз (з однієї сторони, іноді одночасно з обох). Набрякають привушна слинна залоза та підшкірна основа, що оточує її. Набряк заповнює ямку між гілками нижньої щелепи та сосковидним відростком, може поширюватися на шию та обличчя. Шкіра над ураженою залозою напружена, блискуча, але зберігає нормальне забарвлення. Поява набряку супроводиться болем, який посилюється під час жування та ковтання. Часто, через 1—2 дні набрякає друга привушна залоза. Обличчя має характерний вигляд, з чим пов'язують назву хвороби — свинка. Набряк ураженої слинної залози збільшується протягом 3—5 днів, потім поступово зменшується і на 8—10-й день повністю зникає.

Одночасно з ураженням привушної слинної залози або через 2—7 днів можуть розвиватися інші прояви паротитної інфекції (атипова форма). Субмаксиліт та сублінгвіт характеризуються набряком відповідної залози та підшкірної основи шиї, температура тіла звичайно підвищується, самопочуття погіршується. Панкреатит у типових випадках характеризується сильним, часто оперізуючим, болем у надчеревній ділянці. Спостерігаються нудота, повторне блювання, іноді — пронос. Орхіт розвивається в період статевого дозрівання та у молодих чоловіків, як правило, після попереднього, відділеного у часі на 5—7 днів, ураження слинних залоз. Явища загальної інтоксикації при орхіті — чітко виражені загальне нездужання, значне підвищення температури тіла (39 ° С і вище), судинна недостатність. Біль у ділянці яєчка прямує в пахвинну ділянку та в поперек. Яєчко набрякає, значно збільшується, стає болючим. Мошонка також набрякає. Двобічний орхіт спостерігається дуже рідко. Поліпшення загального стану та зменшення локального процесу починається через 2—3 дні. Ці прояви хвороби в наступні дні поступово зменшуються і зникають через 7—10 днів. Оофорит, бартолініт, мастит спостерігаються іноді у дівчаток в період статевого дозрівання та у молодих жінок.Серозний менінгіт звичайно розвивається на фоні попереднього паротиту чи субмаксиліту, через 3—7 днів, рідко передує їм? буває він також ізольованим як єдиний прояв паротитної інфекції — первинний паротитний менінгіт. Початок хвороби гострий: головний біль, повторне блювання, підвищення температури тіла, Менінгеальні симптоми позитивні. При люмбальній пункції виявляють зміни у лікворі — серозне запалення. Перебіг паротитного менінгіту звичайно доброякісний. Госпіталізація обов'язкова. На менінгоенцефаліт захворюють рідко, але перебіг часто тяжкий.