Паротитна інфекція , менінгококова інфекція
Ускладнення. Раніше до специфічних ускладнень епідемічного паротиту відносили і його атипові форми (орхіт, серозний менінгіт, панкреатит та ін.). Тепер їх вважають клінічними проявами паротитної інфекції.
Ускладнення зустрічаються рідко, і пов'язані вони з активацією бактеріальної флори (пневмонія, отит тощо) при атипових формах паротитної інфекції — глухота після менінгоенцефаліту, атрофія яєчка після орхіту, цукровий діабет після панкреатиту.
Діагноз типової форми паротитної інфекції звичайно не становить труднощів. Необхідно виключити сіалоаденіт, гнійний паротит, регіонарний лімфаденіт. Атипові форми паротитної інфекції (серозний менінгіт, енцефаліт, панкреатит та ін.) проявляються відповідною клінічною симптоматикою. Етіологічне розшифрування можливе при проведенні трудомістких вірусологічних (виділення вірусу зі спинномозкової рідини, крові тощо) та серологічних досліджень (реакція гальмування гемаглютинації, реакція зв'язування комплементу).
Лікування. Хворий на паротитну інфекцію повинен дотримувати постільного режиму протягом усього гострого періоду хвороби. Погрібні сухе тепло на ділянку уражених слинних залоз, догляд за ротовою порожниною (полоскання слабким розчином калію перманганату, 2 % розчином натрію гідрокарбонату), часте пиття. У перші 3—4 дні їжа повинна бути рідкою або напіврідкою. Згідно з показаннями застосовують і симптоматичні засоби (анальгетики, жарознижувальні та ін.). При орхіті у перші дні хвороби для зменшення набряку та болючості яєчка доцільно локально використовувати холод, накладання суспензорія. При тяжкій формі орхіту вдаються до детоксикаційної терапії (внутрішньовенне краплинне введення ізотонічних глюкозосольових розчинів, синтетичних плазмозамінників), застосовують гліко-кортикоїдні препарати.
Профілактика. Проводять планову активну імунізацію всіх дітей живою ослабленою протипаротитною вакциною у віці 15—18 міс (по 0,5 мл вакцини підшкірне або 0,1 мл внутрішньо-шкірно).
Заходи у вогнищі. 1. Хворого на паротитну інфекцію ізолюють вдома або госпіталізують (якщо є показання). Строки Ізоляції становлять 9 днів від початку хвороби. 2. Карантин накладається на дітей до десятирічного віку, які були в контакті З хворим на паротитну інфекцію і не мали раніше цього захворювання, строком на 21 день. Коли точно встановлено час контакту, таких дітей допускають у дитячі заклади перші 10 днів після контакту (мінімальний інкубаційний період) та ізолюють S 11-го по 21-й день з моменту контакту. 2. Заключну дезинфекцію не проводять. Після залишення хворим приміщення його провітрюють. 4. За вогнищем встановлюють медичний нагляд, важливим е облік стертих та атипових форм епідемічного паротиту.
Менінгококова інфекція
Менінгококова інфекція — це група захворювань, які зумовлюються менінгококом і мають різноманітну клінічну картину, переважно у вигляді ринофарингіту, септицемії (менінгококцемія) та запалення мозкових оболонок (менінгіт).
Етіологія. Збудник менінгококової інфекції — менінгокок, нестійкий у навколишньому середовищі. Виділяють 4 серологічніх типи менінгокока: А, В, С та D. У нашій країні домінують серотипи А та В.
Епідеміологія. Джерелом інфекції е хворий з клінічно вираженою або безсимптомною (носій менінгокока) формою менінгококової інфекції.
Шлях передачі менінгококової інфекції — повітряно-краплинний.
Сприйнятливість загальна, але тільки деякі контактні особи, які захворіли, мають клінічно виражені форми менінгококової інфекції. Індекс контагіозності становить 0,05—0,5 %.
Патогенез. Втілення та розмноження менінгокока в ділянці вхідних воріт інфекції (носоглотка) супроводиться катаральним запаленням слизової оболонки та незначними або помірними загальнотоксичними симптомами (менінгококовий рино-фарингіт). При подоланні менінгококом місцевих бар'єрів розвиваються тяжкі генералізовані форми менінгококової інфекції: менінгококцемія (менінгококовий сепсис) та менінгіт (у разі проникнення збудника через гематоенцефалічний бар'єр).
Клініка. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів (найчастіше 2—3 дні). Менінгококова інфекція проявляється у трьох основних клінічних формах: ринофарингіт, менінгококцемія, менінгіт.Менінгококовий ринофарингіт. Основні симптоми: нездужання, головний біль, субфебрильне підвищення температури тіла (приблизно у 40 % хворих температура тіла залишається нормальною), утруднення носового дихання, незначні серозні або серозно-гнійні виділення з носа, кашель. Менінгококовий ринофарингіт діагностується звичайно у вогнищі інфекції під час бактеріологічного обстеження контактних. Тривалість хвороби — 4—7 днів.