Проблеми ожиріння

Легенева функціяОжиріння поєднується з порушенням функції легень, синдромом гіповентиляції легень та обструктивним апное уві сні. Проте жодне епідеміологічне дослідження не оцінило систематично частоту легеневої патології в осіб з ожирінням. Ожиріння, особливо за наявності надлишку абдомінального жиру, може бути механічною перешкодою для роботи легень. Надлишковий жир у ділянці грудної клітки знижує респіраторну податливість легень, збільшує роботу дихання, обмежує вентиляцію, особливо вентиляцію нижніх відділів легень, із наступним розвитком ателектазів, порушенням співвідношення вентиляція/перфузія та збільшенням альвеолярно-артеріального градієнта. Гіповентиляція. Пацієнти з синдромом гіповентиляції, пов’язаним з ожирінням, мають рCO2 > 50 мм внаслідок зниженої легеневої реактивності до наявності гіперкапнії і/або гіпоксії та нездатності дихальних м’язів забезпечити підвищені вентиляційні вимоги, зумовлені механічними перешкодами вентиляції, що виникають внаслідок ожиріння. Альвеолярна вентиляція зменшується внаслідок поверхневого та неефективного дихання, пов’язаного зі зменшеним об’ємом екскурсії легень, недостатньою силою вдиху та підняттям діафрагми. Симптоми стають більш вираженими, коли пацієнти знаходяться в лежачому положенні, через те, що абдомінальний тиск призводить до підняття діафрагми, викликаючи підвищення внутрішньогрудного тиску та подальше порушення респіраторної функції легень. Тяжка форма синдрому гіповентиляції, що розвинулася внаслідок ожиріння, відома як синдром Піквіка і пов’язана з крайнім ступенем ожиріння, нерегулярним диханням, сомноленцією, ціанозом, вторинною поліцитемією та дисфункцією правого шлуночка. Обструктивне апное уві сні характеризується численними епізодами апное та гіпопное під час сну, що зумовлені частковою або повною обструкцією верхніх дихальних шляхів, незважаючи на наявність постійних респіраторних зусиль. Перешкоди нічного сну та артеріальна гіпоксія (гіпоксемія) викликають сонливість вдень та кардіопульмонарну дисфункцію. Більшість пацієнтів з обструктивним апное уві сні мали ІМТ > 30 кг/м2 , розподіл жиру за абдомінальним типом та значні показники розміру комірця (обхвати шиї) (Ћ 17 дюймів у чоловіків і Ћ 16 дюймів у жінок). Проте факт розвитку апное уві сні у худорлявих осіб засвідчує, що у виникненні зазначеної патології значну роль відіграють також чинники, незалежні від ваги тіла та розподілу жиру, такі як цефалометричні дефекти.

Кістково-м’язові захворювання

Подагра. Численні дослідження продемонстрували, що ожиріння пов’язане з гіперурікемією та подагрою. Більше того, гіперурікемія асоціюється з наявністю ожиріння за абдомінальним типом та метаболічним синдромом. Встановлено також, що резистентність до інсуліну зменшує нирковий кліренс сечової кислоти. Остеоартрит. Надлишкова вага тіла та ожиріння збільшують ризик виникнення остеоартриту суглобів, які несуть основне навантаження, особливо колінних суглобів. Взаємозв’язок між вагою тіла та остеоартритом більш виражений у жінок, ніж у чоловіків; навіть незначне зростання маси тіла у жінок може викликати розвиток остеоартриту. Дослідження пар близнюків встановило, що особи з симптоматичним або асимптоматичним остеоартритом нижніх кінцівок були на 3–5 кг важчими, ніж інші близнюки з цих пар. Результати довготривалих досліджень засвідчують, що ожиріння бере участь у патогенезі остеоартриту, тому що виникає на десятиліття раніше від початку симптомів остеортриту. Деякі дослідження встановили, що ожиріння пов’язане з остеоартритом суглобів руки, а це свідчить, що підвищене навантаження на суглоб не є єдиним патогенетичним механізмом, відповідальним за розвиток захворювання суглобів.

Онкологічні захворювання

Надлишкова вага тіла та ожиріння пов’язані з підвищеним ризиком раку стравоходу, жовчного міхура, підшлункової залози, молочної залози, нирки, матки та простати. Прямий взаємозв’язок між ІМТ та раком товстої кишки спостерігався як у чоловіків, так і у жінок в більшості, але не в усіх епідеміологічних дослідженнях. Вплив ІМТ є значнішим для дистальних локалізацій раку, а також у осіб з наявністю колоректального раку в сімейному анамнезі. Ожиріння та набір ваги після 18-річного віку збільшують ризик смертності внаслідок раку молочної залози та ендометрію. Проте найбільший ризик виникнення раку при підвищенні ІМТ стосується переважно жінок у постменопаузальному періоді; у пременопаузальних жінок підвищенний ІМТ може бути захистом від раку молочної залози. Важко встановити, яке значення в розвитку раку має ожиріння само по собі, а яке — висококалорійна дієта з високим вмістом жиру, тому що зазначені чинники часто корелюють між собою.

Патологія репродуктивної та сечової системи у жінокОжиріння поєднується з нерегулярними менструаціями, аменореєю та безпліддям. Ожиріння під час вагітності збільшує ризик гестаційного діабету, АГ, ускладнених родів та вроджених вад розвитку. Ожиріння є незалежним фактором ризику нетримання сечі, навіть з урахуванням віку пацієнтів. Ймовірно, що підвищений інтраабдомінальний тиск є незалежним етіологічним фактором даного розладу. Після масивної втрати ваги особами з наявністю крайнього ступеня ожиріння нетримання сечі зазвичай проходить.