Проблеми ожиріння

Метаболічний синдром. Метаболічний синдром відомий як синдром резистентності до інсуліну або синдром Х. Це специфічний фенотип у поєднанні з групою метаболічних порушень, які є факторами ризику виникнення коронарної хвороби серця. Характерними особливостями цього синдрому є ожиріння за абдомінальним типом, метаболізм глюкози, резистентний до дії інсуліну (гіперінсулінемія, порушена толерантність до глюкози, цукровий діабет ІІ типу), дисліпідемія (гіпертригліцеридемія, низький рівень ЛВЩ) та АГ. Нещодавно були ідентифіковані додаткові порушення метаболізму, що поєднуються з ожирінням за абдомінальним типом, які є також факторами ризику виникнення коронарної хвороби серця: підвищені концентрації апопротеїну В, маленьких, щільних частинок ЛНЩ та інгібітора активатора плазміногену (PAI-1) з порушеними процесами фібринолізу. Ожиріння само по собі не є необхідною умовою метаболічного синдрому, який спостерігається як у осіб з наявністю ожиріння, так і у осіб з нормальною вагою тіла, але ймовірно — з надлишковою масою абдомінального жиру. Існує гіпотеза, що резистентність до інсуліну є загальним патогенетичним механізмом, який є основою метаболічного синдрому. Однак багатофакторний аналіз учасників дослідження Framingham Offspring Study, у яких не було в наявності діабету, дозволяє припустити, що резистентність до інсуліну може не бути апріорним чинником і що за групу метаболічних порушень, яка спостерігалася при метаболічному синдромі, відповідає більш ніж один фізіологічний процес. Незважаючи на те, що ожиріння за абдомінальним типом чітко пов’язується з резистентністю до інсуліну, у зв’язку з наявністю суперечливих результатів різних досліджень залишається нез’ясованим, який жир тісніше пов’язаний з резистентністю до інсуліну — вісцеральний чи підшкірний абдомінальний. До того ж, розміри одного депо жиру тісно корелюють з розмірами іншого, таким чином роблячи важкою справою встановлення взаємозв’язку кожного депо жиру окремо з резистентністю до інсуліну. В додаток до цього слід зазначити, що залишається невідомим, чи дійсно абдомінальний або вісцеральний жир беруть участь у патогенезі метаболічного синдрому, чи вони є просто маркерами осіб, у яких спостерігається підвищений ризик метаболічних укладнень ожиріння. Цукровий діабет ІІ типу. Здається ймовірним, що 25 % збільшення поширеності діабету за останні 20 років в США викликано помітним збільшенням розповсюдженості ожиріння. ІМТ, ожиріння за абдомінальним типом, набір (збільшення) ваги — важливі фактори ризику цукрового діабету ІІ типу. За результатами дослідження NHANES III встановлено, що 2/3 дорослих чоловіків та жінок в США, в яких було діагностовано цукровий діабет ІІ типу, мали ІМТ 27 кг/м2 або більший. Більш того, ризик виникнення діабету зростав лінійно; поширеність діабету становила 2 %, 8 % та 13 % у осіб з ІМТ 25,0–29,9 кг/м2 (надлишкова вага), 30,0–34,9 кг/м2 (ожиріння І класу), та понад 35 кг/м2 (ожиріння ІІ/ІІІ класу) відповідно.Результати дослідження Nurses Health Study довели, що ризик виникнення діабету починає зростати у жінок з “нормальною” вагою, коли ІМТ перевищує 22 кг/м2. Такі чинники, як збільшення маси абдомінального жиру, об’єму талії та співвідношення об’єму талії до об’єму стегон підвищують ризик виникнення діабету за будь-яких показників ІМТ. Набір ваги в дорослому віці також підвищує ризик виникнення діабету. Наприклад, чоловіки та жінки віком 35–60 років, які набрали від 5 до 10 кг з 18–20-річного віку, мали у 3 рази вищий ризик виникнення діабету, ніж ті, у яких збільшення ваги тіла не перевищувало 2 кг.Дисліпідемія. Ожиріння, особливо ожиріння за абдомінальним типом, пов’язане з гіпертригліцеридемією, низьким рівнем холестерину ЛВЩ та підвищеною часткою маленьких, щільних частинок ЛНЩ. Більшість досліджень також засвідчують, що надлишкова вага тіла та ожиріння пов’язані зі збільшенням концентрацій загального холестерину та холестерину ЛНЩ. Однак відмінності концентрацій холестерину, пов’язані з ІМТ, були більш чіткими при нижчій вазі тіла та ставали недостовірними при збільшенні віку пацієнтів.Результати дослідження NHANES III показали, що поширеність гіперхолестеринемії (загальний холестерин Ћ 240 мг/дл, або 6,21 ммоль/л) прогресивно підвищуються зі зростанням ІМТ у чоловіків, в той час як поширеність гіперхолестеринемії була найбільшою за показників ІМТ між 25 кг/м2 та 27 кг/м2 і не підвищувалася далі при зростанні ІМТ у жінок. Порушення метаболізму ліпідів плазми, пов’язані з ожирінням, є клінічно важливими і також чітко асоціюють з підвищеним ризиком ІХС.

Серцево - судинні захворюванняІшемічна хвороба серця. Особи з ожирінням, особливо за абдомінальним типом, та ті, у яких спостерігався набір ваги під час раннього дорослого віку, мають підвищений ризик ішемічної хвороби серця (ІХС). Ризик ІХС починає зростати за “нормальних” показників ІМТ в 23 кг/м2 для чоловіків та 22 кг/м2 для жінок. Наявність підвищеної кількості абдомінального жиру підвищує ризик виникнення ІХС за будь-яких показників ІМТ. Фактично результати дослідження Nurses Health Study засвідчили, що жінки з низьким ІМТ, але з високим співвідношенням об’єму талії до об’єму стегон, мали вищий ризик виникнення фатального та нефатальнлго ІМ, ніж жінки з високими показниками ІМТ, але низьким співвідношенням об’єму талії до об’єму стегон. Набір ваги у 5 кг або більше після 18-річного віку також підвищує ризик виникнення фатального та нефатального ІМ.Головною причиною поширеності ІХС є викликане ожирінням збільшення вираженості факторів ризику, в особливості АГ, дисліпідемії, порушення толерантності до глюкози, діабету та метаболічного синдрому. Було дуже важко встановити незалежний вплив ожиріння на ІХС в епідеміологічних дослідженнях, можливо, через значну тривалість періоду спостереження, що є необхідним для виявлення проявів ІХС, а також наявності впливу інших факторів ризику ІХС, які впливають на вагу тіла (паління сигарет, фізична активність тощо) та впливу розподілу жиру. Проте декілька довготривалих епідеміологічних досліджень виявили, що наявність надлишкової ваги тіла та ожиріння підвищують ризик ІХС, навіть з урахуванням наявності інших відомих факторів ризику. Ось чому American Heart Association нещодавно додала ожиріння до свого переліку основних факторів ризику ІХС та розробила основні напрями з досягнення ідеальної ваги тіла. Цереброваскулярна та тромбоемболічна патологія. Надлишкова вага тіла та ожиріння підвищують ризик ішемічного, але не геморагічного, інсульту як у чоловіків, так і у жінок. Ризик фатального та нефатального ішемічного інсульту збільшується прогресивно зі збільшенням ІМТ та є приблизно в 2 рази вищим у осіб з ожирінням, ніж у худорлявих. Ожиріння, особливо за абдомінальним типом, збільшує також ризик виникнення глибокого венозного тромбозу та легеневої емболії. Венозний тромбоз нижніх кінцівок може бути наслідком підвищеного внутрішньочеревного тиску, порушень фібринолітичної системи крові та підвищеного рівня медіаторів запаленя, пов’язаних з ожирінням за абдомінальним типом. Артеріальна гіпертензія. Декілька великих епідеміологічних досліджень встановили лінійне взаємовідношення між артеріальною гіпертензією (АГ) та ІМТ. Результати дослідження NHANES III продемонстрували, що поширеність АГ (з урахуванням віку), визначена як систолічний тиск Ћ 140 мм Hg, діастолічний тиск Ћ 90 мм Hg або прийом антигіпертензивних препаратів, була більше ніж у 2 рази вищою у чоловіків та жінок з наявністю ожиріння, ніж у худорлявих осіб. У ряді досліджень ожиріння за абдомінальним типом визначено незалежним фактором ризику АГ. Воно було визнано кращим прогностичним чинником, ніж ІМТ. Набір ваги також збільшує ризик виникнення АГ. Дослідження Framingham Study встановило, що АТ збільшується на 6,5 мм рт. ст. на кожні 10 % збільшення ваги тіла.