Рентгеноанатомія
Стереорентгенографія дає можливість визначити просторове розташування анатомічних утворень і патологічних змін і заснована на стереоскопічному ефекті бінокулярного зору. Вона використовується за показниками після оглядових і прицільних рентгенограм. Здійснюється стереорентгенографія шляхом створення в одній проекції стереопари рентгенограм, виконаних при переміщенні рентгенівської трубки в горизонтальній площині вправо і вліво від серединної лінії об'єкта на половину величини зіничної відстані.Рентгенографія з безпосереднім збільшенням зображення застосовується для одержання більшої інформації про архітектоніку кісти. Методика заснована на проекційному збільшенні зображення, що зростає пропорційно збільшенню відстані між об'єктом і касетою чи зменшенню відстані між об'єктом і трубкою. Мала потужність гострофокусних рентгенівських трубок дозволяє одержувати 1,5- і 2-кратне збільшення зображення, що використовується переважно для вивчення незначних змін структури дистальних відділів кінцівок – кисть , стопа).
Кісткова флюорографія - методика, що дозволяє одержати зменшене зображення кісток і суглобів шляхом його фотографії із екрана який світиться. До неї прибігають з метою економії плівки для динамічного спостереження і для контролю над ефективністю лікування. Кісткова флюорографія може бути використана і як пошуковий метод при системних ушкодженнях і захворюваннях кісток.
Тотальна флюорографія — методика, що дає можливість одержувати зменшене зображення людини на весь зріст за допомогою синхронного руху трубки з гелевою діафрагмою і касети при нерухомому положенні хворого лежачи. Методика застосовується в тих випадках, коли необхідно виявити системні ушкодження і захворювання кісток.
У рентгенодіагностиці захворювань кістково-суглобного апарата велике значення отримало пошарове дослідження — томографія.
Принцип томографії базується на чіткому зображенні шару об'єкта, що відповідає рівню осі хитання маятникової системи томографа, і нечіткому, розмазаному зображенні інших шарів досліджуваного об'єкта.
Таким чином, завдяки усуненню ефекту сумування томографія дає додаткову коштовну інформацію, дозволяє виявляти в кістах різної природи деструктивні зміни діаметром близько 3 мм, які не виявляються на звичайних структурних рентгенограмах, що сприяє ранній діагностиці захворювань.
Особливу роль томографія здобуває при вивченні відділів скелета, що відрізняються складною анатомічною будовою (череп, хребет і ін.), тому що томографія дозволяє одержати диференційоване зображення їхніх анатомічних елементів.
Дослідження проводиться в тих же проекціях, що і звичайна рентгенографія. Однак варто підкреслити, що томографію потрібно робити після вивчення рентгенограм, цілеспрямовано використовуючи оптимальні проекції і вибираючи необхідну глибину зрізу і відстань між ними — крок томографії.
При дослідженні кістково-суглобного апарата користаються кутом хитання трубки від 30° до 50° і кроком томографії в 0,2, 0,5 і 1,0см. Зменшення кута хитання трубки приводить до збільшення товщини виділюваного шару, а отже, і до збільшення кроку томографії.
Однією з модифікацій томографії є зонографія, при якій кут хитання трубки складає всього 8°—10°. При цьому товщина виділюваного шару досягає 1—2см. Зонографію доцільно застосовувати для дослідження кісток переважно губчатої будови (хребці, грудина й ін.).
Панорамна томографія призначена для одержання пошарового зображення об'єктів вигнутої форми. Останнє досягається шляхом моделювання плівки, укладеної в пластичну касету, вигнуту відповідно кривизні поверхні досліджуваного об'єкта. Зображення виходить за допомогою щілинного пучка променів, спрямованого перпендикулярно до досліджуваної поверхні завдяки синхронному повороту об'єкта і касети на 180° при нерухомій трубці. На плівці зображуються елементи об'єкта, що мають однакову лінійну швидкість з поверхнею плівки. Товщина виділюваного шару зростає від 2—3мм до 1—2 см у міру видалення досліджуваної поверхні об'єкта від його осі обертання.
При відсутності панорамного томографа об'єкт сферичної чи циліндричної форми (череп, скелет грудної клітки) може бути досліджений за допомогою сегментальної рентгенографії і рентгенографії поверхневих шарів.
Ці методики дослідження засновані на використанні діафрагми, щілина якої шириною 1—2 мм розташована перпендикулярно до напрямку хитання трубки томографа. При розташуванні осі хитання на рівні об'єкта роблять сегментальні рентгенограми, а при виводі осі хитання за межі об'єкта — рентгенограми поверхневих шарів. В міру віддалення осі хитання трубки від об'єкта відбувається розширення зони, що одержує відображення на плівці. Вигин плівки, розташованої безпосередньо під досліджуваним об'єктом відповідно кривизні його поверхні, також приводить до розширення цієї зони і дозволяє одержати без значних проекційних перекручувань зображення об'єкта вигнутої форми.