Рентгеноанатомія
Рентгенологічний метод дослідження дозволяє, не порушуючи цілості тканин і природних співвідношень, вивчати будову, топографію і функцію більшості органів і систем людського організму.
Структура і функція взаємообумовлені і знаходяться в тісному взаємозв'язку, тому рентгенологічний метод дослідження є сполучною ланкою між анатомією і фізіологією, перетворюючи їх тим самим у клінічну анатомію і фізіологію.
Кожне рентгенологічне дослідження, проведене в динаміці, у залежності від задач і методики дозволяє судити як про структуру, так і про життєдіяльність того чи іншого органа. Це привело до того, що в даний час без рентгенологічного дослідження не можна уявити ранню діагностику, а отже, і успішне лікування при ряді захворювань терапевтичного, хірургічного і педіатричного профілю.
Разом з тим можливості вивчення будови і функцій різних органів обмежені рамками рентгенологічного методу. Тому що рентгенологічне дослідження в умовах природної контрастності не дозволяє одержати уявлення про деякі морфологічні і функціональні особливості організму, отже вивчення ряду органів і систем можливо тільки в умовах штучного контрастування. Необхідність врахування своєрідності площинного зображення просторових об'єктів і особливостей контрастування при аналізі рентгенівського зображення вимагають від рентгенолога знань клінічної рентгеноанатомії. Останні, будучи основою клінічної рентгенодіагностики, потрібні для розмежування різноманітних варіантів норми від змін, обумовлених патологічними процесами.
Успіхи в області рентгеноаппаратобудування, введення нових методик штучного контрастування, застосування фармакологічних препаратів для вивчення функції розширюють границі рентгенологічного методу дослідження і вимагають обновлення наших уявлень з клінічної рентгеноанатомії.
Рентгеноанатомія розроблена завдяки зусиллям численної плеяди рентгенологів, що вивчали її, за словами Д. Г. Рохліна — «на живому і для живого». Однією з перших узагальнюючих робіт з рентгеноанатомії є монографія A. Kohler «Grenzen des Normalen und Anfange des Pathologischen im Rontgenbilde» (1931), багаторазово перевидавана німецькою мовою. Більш пізня монографія Д. Надь «Рентгеноанатомія» (1961), перекладена на російську мову і монографія, що вийшла на німецькій мові, Н. Fritz, V. Kohler «Rontgendiagnostische Praxis in Verbindung mit der Rontgenanatomie» (1968), являють собою в основному методичні посібники по проведенню рентгенологічного дослідження; питання рентгеноанатомії в них розглядаються без обліку індивідуальних і вікових особливостей.
Завдяки мінеральній сполуці й особливостям архітектоніки кісток при рентгенологічному дослідженні, вони знаходяться в сприятливих умовах природної контрастності і стали одним з перших об'єктів рентгенологічного вивчення.
При дослідженні кістково-суглобного апарата в основному використовується рентгенографія, тому що рентгеноскопія подає невелику інформацію споза низької роздільної здатності.
Рентгенологічне дослідження кісток і суглобів містить у собі багатопроекційну рентгенографію, функціональну рентгенографію, стереорентгенографію, рентгенографію з безпосереднім збільшенням зображення, кісткову флюорографію, тотальну флюорографію, томографію, панорамну томографію, сегментальную рентгенографію, а також контрастні методики дослідження.
Складність анатомічної будови кісток і зв'язані з нею проекційні нашарування один на одного окремих анатомічних утворень викликають необхідність у багатопроекційній рентгенографії, що здійснюється за допомогою спеціальних укладок. Кожен анатомічний об'єкт кістково-суглобного апарата підлягає обов'язковому вивченню в двох основних взаємно перпендикулярних стандартних проекцій. Після аналізу отриманих даних при недостатній інформації нерідко прибігають до створення рентгенограм у додаткових і атипових проекціях. У залежності від задач рентгенологічного дослідження створюються оглядові і прицільні рентгенограми.
Функціональна рентгенографія являє собою серійне дослідження об'єкта при функціональному навантаженні і застосовується в разі потреби вивчення обсягу рухів у хребетному стовпі, суглобах, а також для визначення форми і стану склепіння стопи.
Застосування функціональної рентгенографії іноді дозволяє уловлювати функціональну динамічну фазу патологічного процесу при відсутності помітних морфологічних симптомів.