Сибірка

Місцеві зміни при сибірковому карбункулі характеризуються появою незначного свербіння. Потім на шкірі з'являється щільна червоного кольо¬ру свербляча пляма, як після укусу

398

комахи. Згодом свербіння посилюєть¬ся, а в центрі ущільнення з'являється невеликий пухирець, на місці якого ут¬ворюється виразка. Остання починає швидко збільшуватися в розмірах.

Після проривання пухирів і утво¬рення виразки свербіння минає, але з'являються загальні явища: підви¬щується температура тіла, з'являють¬ся головний біль, безсоння, зни¬жується апетит. Підвищення темпе¬ратури тіла відбувається паралельно до збільшення карбункулу. Навколо ви¬разки утворюється запальний валик, який виступає над поверхнею шкіри.

У цей час з'являється м'яка при¬пухлість тканин навколо виразки, яка поширюється на сусідні ділянки. Дно виразки западає і набуває багряного кольору. З виразки виділяється значна кількість серозної або серозно-кров'я¬нистої рідини. Біля виразки утворюють¬ся дочірні везикули, які з часом злива¬ються між собою. Коли цього не на¬стає, везикули досягають великих роз¬мірів, що призводить до збільшення карбункулу (іноді до 10 см в діаметрі).

Характерною особливістю сибірко¬вого карбункулу є некротична виразка із значним серозним виділенням, вдав¬леним темним центром, оточена за¬пальним обідком і вінцем з везикул. Вона має щільну основу, оточена на¬бряклими тканинами.

Сибірковий карбункул, на відміну від інших банальних карбункулів, не болючий. Його часто супроводжує ре-гіонарний лімфаденіт. Збільшені лімфатичні вузли дещо чутливі, але не болючі.Через деякий час ексудація з ви¬разки зменшується, некротизовані ділянки підсихають. Центральна час¬тина карбункула стає темнішою і гор¬бистою. Температура тіла в цей час знижується. Карбункул прикриваєть¬ся струпом. Набряк поступово зни¬кає. Краї струпа відокремлюються від шкіри і починають виступати над її поверхнею. Наприкінці 3-го тижня струп повністю відшаровується, і утворюється гранулююча виразка з незначним гнійним виділенням. Це

буває тоді, коли процес проникає у підшкірну основу. За некрозу лише шкіри струп відпадає без утворення грануляцій, після повної епітелізації виразки. Згодом гранулююча виразка рубцюється і епітелізується.

Едематозна форма сибірки перебігає дуже тяжко. Першою її оз¬накою є виникнення незначного свер¬біння в ділянці проникнення мікробів. Пізніше з'являється набряк, який швидко прогресує. Температура тіла протягом 2—3 діб досягає свого макси¬муму і тримається до кінця некроти-зації та початку утворення струпа. На¬бряк не болючий, щільний. Згодом він вкривається дрібними пухирцями, на¬повненими серозною рідиною, та ділянками некрозу. На 3-тю або 4-ту добу пухирці лопаються і починає виді¬лятися у великій кількості серозна ріди¬на. На 8-му — 10-ту добу пухирці і ділянки некрозу вкриваються струпом.

З моменту лопання пухирців і по¬чатку некротизації шкіри захворюван¬ня має такий самий перебіг, як у разі карбункульозної форми сибірки. Хво¬роба характеризується загальними проявами: температура тіла досягає 40 °С, з'являються марення, мозкові розлади, судоми, блювання. На 3-тю — 4-ту добу може настати смерть.

Бульозна форма сибірки, як і едематозна, зустрічається рідко.

Ще рідше зустрічається еризипе-лоїдна форма сибірки.

Цей різновид шкірної форми си¬бірки характеризується легким пере¬бігом і сприятливим завершенням.

У діагностиці сибірки важливу роль відіграє лабораторне бактеріологічне дослідження. При шкірній формі до¬сліджують вміст везикул, карбун¬кулів, виділення з виразок або струп, що відпав.

Кров для дослідження (1 мл) бе¬руть із вени, бажано в період гаряч¬ки. Її засівають безпосередньо на жи¬вильне середовище, а також роблять мазки на предметному склі.