Сибірка

Сибірка (anthrax) — гостре специф¬ічне інфекційне захворювання, яке виникає внаслідок проникнення в організм палички сибірки (Bac.anthracis). Випадки захворюван¬ня на сибірку спостерігаються у всіх країнах світу. В минулому сибірка належала до найпоширеніших інфек¬ційних захворювань. Зараз вона зуст¬річається частіше в економічно відста¬лих, аграрних країнах.

Етіологія. Паличка сибірки була виявлена у 1850 p. Давеном і Рейє-ром у крові тварин, які загинули. Пастер і Кох встановили морфолого-біологічні властивості цього мікроба. Палички утворюють стійкі спори.

Джерелом і факторами передачі па¬лички сибірки є переважно свійські тва¬рини, а також шкіра, шерсть, роги, копита і продукти харчування тварин¬ного походження (м'ясо, молоко і ін.).

Джерелом зараження можуть бути й інші тварини — кіт, ведмідь, сірий щур, птахи, собака, біла миша. Опи¬сані випадки передачі сибіркової па¬лички кровосисними комахами.

Зараження частіше відбувається під час забою худоби, зняття шкури з тва¬рин, розрізування м'яса худоби, яка хворіла на сибірку.

Найчастіше захворювання спосте¬рігається теплої пори року.

Залежно від шляхів проникнення в організм спор можуть бути різні клінічні форми сибірки: легенева (виникає у разі вдихання мікробів), кишкова (у разі харчування зараженим м'ясом, моло¬ком). Хвороба має дуже тяжкий перебіг і часто закінчується смертю.

У хірургії більше значення має шкірна форма сибірки, яка прояв¬ляється утворенням специфічної ви¬разки — карбункулу (pustula maligna, carbunculus malignus).

У основі патогенезу сибірки лежить специфічна токсемія, яка зумовлюєть¬ся сибірковим токсином.

Зараження відбувається у разі по¬падання спор на пошкоджену шкіру, слизові оболонки дихальних шляхів і

травного каналу. Зараження самими па¬личками відбувається рідше.

Інкубаційний період при сибірці відносно короткий — від кількох годин до кількох діб.

У патогенезі шкірної форми сибір¬ки можна виділити такі різновиди:

карбункульозну, едематозну, бульоз-ну, еризипелоїдну. Кожна з цих форм унаслідок генералізації процесу може призвести до виникнення сибірково¬го сепсису.

У ділянці проникнення збудника виникає осередок коагуляційного не¬крозу шкіри і підшкірної основи. Ступінь місцевих змін залежить як від вірулентності мікроба, так і від чут¬ливості до нього організму. У разі високої вірулентності мікроорганізму і чутливості організму до сибірки місцеві зміни можуть бути виражені слабко або їх зовсім не буває. Захво¬рювання перебігає за типом сибірко¬вого сепсису.

Ураження шкіри при сибірці зале¬жить від специфічних продуктів жит¬тєдіяльності палички, так званого чинника смерті. Коли в ділянці про¬никнення паличок сибірки мало і про¬дукованого ними "чинника смерті" недостатньо, зміни з боку шкіри ма¬ють незначний, обмежений характер. За наявності у первинному осередку великої кількості збудників вони мо¬жуть проникати в кровоносне русло і осідати в місцях вторинної локалізації.

Клінічна картина шкірної форми сибірки залежить від її різновиду. Карбункульозну форма спостерігається найчастіше (99,1 %). Локалізація кар¬бункула залежить від професійних чин¬ників і особливостей життя населен¬ня. Найчастіше уражаються щоки, повіки, лоб, шия, кисті і передпліч¬чя. Не буває сибіркових карбункулів на долонях, вушних раковинах.