Розвиток фізіології

ПЛАН

Вступ

1. Емпіричний період розвитку фізіології

2. Експериментальний період розвитку фізіології

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Фізіологія (грецьк. physiologia; від physis - природа і logos - навчання) - одна з найдавніших природних наук. Вона вивчає життєдіяльність цілого організму, його частин, систем, органів і кліток у тісному взаємозв'язку з навколишньою природою.

Історія фізіології містить у собі два періоди: емпіричний і експериментальний, котрий можна підрозділити на два етапи - до Павлова і після нього.

Перші роботи, які можна віднести до фізіології, були виконані ще в стародавності. Однак до XVIII століття фізіологія розвивалася як частина анатомії і медицини.

У 1628 анатом Вільям Гарвей описав роботу серця і циркуляцію крові в організмі, поклавши початок експериментальної фізіології.

1. Емпіричний період розвитку фізіології

Перші уявлення про роботу окремих органів людського тіла почали складатися в далекій давнині і викладені у творах філософів, які дійшли до нас, древнього Сходу, древньої Греції і древнього Рима.

У період класичного середньовіччя, коли панувала церковна схоластика і переслідувалися спроби дослідного пізнання природи, у розвитку природознавства спостерігався застій.

В епоху Відродження анатомо-фізіологічні і природно-наукові дослідження, зроблені А.Везалієм, М.Серветом, Р.Коломбо, І.Фабрицієм, Г.Фаллопієм, Г.Галілеєм, С.Санторіо та іншими, підготували ґрунт для майбутніх відкриттів в області фізіології.

2. Експериментальний період розвитку фізіології

Фізіологія як самостійна наука, заснована на експериментальному методі дослідження, веде свій початок від робіт Вільяма Гарвея (Harvey, William, 1578-1657), що математично розрахував і експериментально обґрунтував теорію кровообігу.

Бурхливий розвиток природничих наук у той період було пов'язано з потребами молодого класу буржуазії, зацікавленого в розвитку промислового виробництва. Встановлені в експерименті закони механіки, за допомогою яких тоді намагалися пояснити всі явища матеріального світу, переносилися на живих істот (ятромеханіка та ятрофізика). Таким чином, фізіологія XVII-XVIII сторіч носила механістичний, метафізичний характер, що для того етапу розвитку науки залишалося явищем прогресивним.

З позицій законів механіки вчені намагалися пояснити роботу рухового апарату, механізм вентиляції легень, функції легенів і т.д. Великою популярністю користувалася концепція тварин-автоматів, яку розвива Рене Декартом (Descartes, Rene, 1596-1650), який поширив принцип механістичного руху і на нервову систему тварин. Він висунув ідею про рефлекс як відображенні від мозку "тваринних духів", що переходять з одного нерва на інший, і в такий спосіб розробив у найпростішому виді рефлекторну дугу. (Термін reflexus, тобто відбитий, ввів у фізіологію чеський учений І.Прохаська, 1749-1820.) Використовуючи закони оптики, Декарт намагався пояснити роботу ока людини. Механістичні погляди Декарта для того часу були прогресивними і вплинули на подальший розвиток природознавства.