Світова медицина та фармація в ХХ столітті

Закінчилось останнє століття другого тисячоліття. Воно було свідком неймовірних суспільних подій, інтенсивного розвитку технічних і прикладних наук, інформаційного вибуху, швидкого зростання світової економіки, зміни умов життя людей. Особливо досягнуто значних успіхів в медицині. Науковцям, практичним лікарям вдалось проникнути в таємниці багатьох хвороб, створити ефективні хімічні, біологічні препарати по боротьбі з інфекційними хворобами, перемогти біль та бактеріальне забруднення під час хірургічних операцій, знайти та розкрити механізм дії важливих ліків, методи профілактики та лікування найбільш розповсюджених та загрозливих хвороб. Шлях, пройдений медициною, був тернистим і тяжким. Це був шлях пошуків і самовідданої праці дослідників різних професій: лікарів, фармацевтів, біологів, хіміків, яких об’єднала одна мета – створення засобів рятування людського життя.

Медико-біологічні науки, клінічна медицина, гігієна, фармація та практична охорона здоров’я сягнули нових обріїв, на стан і рівень яких вплинули науково-технічний прогрес, спосіб виробництва, розвиток міжнародних зв’язків.

9.1 Медико-біологічні дисципліни Під впливом науково-технічного прогресу, досягнень природничих наук відбулись суттєві зрушення в розвитку медико-біологічних наук. З’явилось ряд нових, раніше невідомих розділів і напрямків. Це, перш за все, стосується обгрунтування та розвитку теорії спадковості, у витоків якої стояли праці чеського вченого Г.Менделя (1822-1884) та німецького біолога А.Вейсмана (1834-1914). Американський біолог Т.Морган (1866-1945) на початку ХХ ст. створив хромосомну теорію спадковості, обгрунтував, що незримий живий елемент під терміном “ген” забезпечує спадкову передачу окремих ознак. Дальші дослідження показали особливості морфологічної побудови хромосом, їх внутрішньої організації і поведінки на всіх стадіях розвитку. В 50-х роках були знайдені генетичні властивості хромосом та їх носія – дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), створена уява про генетичний код.

У першій половині ХХ ст. був впроваджений метод культивування тканинних культур, проведено прижиттєве вивчення тканин організму, зокрема їх життєдіяльності в часі.

Експериментальні роботи були присвячені вивченню провідних механізмів старіння та пошуку методів і засобів впливу на продовження життя. Проводилась розробка препаратів, що нормалізують регуляцію обміну речовин в клітині, впливають на життєві процеси, попереджують ушкодження важливих молекул, затримуючи темп старіння. При цьому прагнули збільшити тривалість життя, розробити заходи, які б сприяли збереженню працездатності людини, продовженню творчого періоду, іншими словами, якості життя.

Видатних успіхів досягнула фізіологія. Англійський фізіолог С.Шерінгтон (1859-1952) розглядав всі фізіологічні явища в широкому загальнобіологічному плані. Він створив вчення про рецептивні поля, розглядав організм як цілісне утворення. Німецький фізіолог М.Ферворн (1863-1921), будучи прибічником концепції Р. Вірхова про целюларну федерацію і морфологічну автономність клітин, вважав, що загальна фізіологія повинна стати фізіологією клітин. Одночасно з цією тенденцією в нього мали місце позитивні експериментальні дослідження функцій нервової системи головного мозку.

Видатний американський фізіолог У.Кеннон (1871-1945) під впливом вчення І.Павлова створив сучасне вчення про функції вегетативної нервової системи. Він встановив, що єдина сисмпатична система підтримує стійкий стан організму (гомеостаз), обгрунтував фізіологічний механізм емоційних станів як рефлекторне збудження. При вивченні фізіологічних функцій центральної нервової системи було використано ряд нових приладів, розроблено більш досконалі методи дослідження. Електрофізіологічному вивченню механізмів рефлекторної діяльності центральної нервової системи і природи збудження і гальмування присвячені дослідження австрійського нейрофізіолога Д.Екклса, який з’ясував іонні механізми цього процесу.

Англійський фізіолог У.Уолтерс в 1935 році проводив дослідження електричної активності мозку в нормі і паталогії, одним з перших застосував кібернетичну методику в дослідженні нервової системи. В роботі “Живий мозок” (1953 р.) описав створені ним штучні моделі нерва і механізму мозку.Нарівні з вивченням фізіології нервової діяльності були продовжені дослідження з фізіології дихання, крові і кровообігу, травлення, м’язевої діяльності, органів внутрішньої секреції та інші. Англійський фізіолог Дж. Барктрофт (1872-1947) розробив вчення про дихальну функцію крові. Ним була запропонована методика визначення газів крові, вивчений механізм перенесення кров’ю кисню. В умовах хронічного експерименту ним показана роль селезінки як кровяного органу, вивчено механізм регуляції і з’ясовано значення депо в нормі та патології. Англійський фізіолог Дж.Халдейн (1860-1936) створив вчення про дихання людини в нормі і патології та гуморальну теорію регуляції дихання. Теорія м’язевого скорочення розроблена англійським фізіологом А.Хіллом (1886-1977). Згідно з нею, м’яз і нерв в спокійному стані споживають кисень, виділяючи тепло.