Сучасні підходи до діагностики та лікування кашлю у дітей

Клінічні прояви кашлю у дітей коливаються від сильного болісного, що супроводжується блюванням, неспокоєм, больовим синдромом, порушенням сну і загального самопочуття дитини, до непомітного покашлювання, що майже не впливає на стан дитини.

Якщо вологий кашель зумовлений секретом, що накопичується в дихальних шляхах, то сухий непродуктивний кашель може бути зумовлений подразненням рефлексогенних зон запальною реакцією без значної ексудації (вірусний ларингіт, трахеїт, кашлюк, алергічні реакції тощо), бронхоспазмом, здавленням або проростанням повітроносних шляхів пухлиною, а також подразненням рефлексогенних зон, що знаходяться зовні повітроносних шляхів (вісцеральна плевра, зовнішній слуховий канал).Необхідно пам'ятати можливі причини відсутності виділення мокротиння при кашлі: незначне утворення мокротиння, грубі порушення її фізико-хімічних властивостей (надзвичайно в'язкий секрет), різке загальне ослаблення пацієнта, а також проковтування трахеобронхіального секрету у дітей молодшого віку.

Лікування кашлю завжди слід починати з усунення його причини. Метою лікаря має бути лікування основного захворювання, що спричинило появу кашлю, а не лише усунення цього симптому.

Остаточно ж причину кашлю і клінічний діагноз можна встановити лише після всебічного обстеження дитини, яке, крім ретельного клінічного огляду педіатра, включає, за необхідності, консультацію дитячого оториноларинголога, фтизіатра, інших "вузьких" фахівців, проведення та аналіз проби Манту, загальноклінічний аналіз крові, рентгенологічне дослідження органів грудної клітки, вивчення мокротиння, проведення потової проби, дослідження функції зовнішнього дихання, імунологічного статусу, зокрема, аналіз крові на хламідійну і мікоплазменну інфекції, посів мокротиння, бронхоскопію тощо. І лише після встановлення клінічного діагнозу проводиться терапія основного захворювання.Проте, за будь-яких умов, необхідно приділяти максимальну увагу трьом обставинам: по-перше, характеристиці повітря, яким дихає дитина, по-друге, надходженню рідини до організму дитини протягом доби, по-третє, наявності у дитини адекватного носового дихання. На це мають бути спрямовані перші рекомендації лікаря, що спостерігає дитину з кашлем.Так, ефективність терапії значно знижується, якщо хворий дихає теплим сухим повітрям, при надлишку в ньому пилових часточок, при контакті з будь-якими хімічними агентами. Доцільно пильну увагу приділити зволоженню повітря у приміщенні, де знаходиться пацієнт, наприклад, з кашлем на фоні гострої респіраторної вірусної інфекції. Суворо забороняється палити у приміщенні, де знаходиться хвора дитина.На сьогоднішній день доведено, що недостатнє надходження рідини до організму істотно погіршує фізико-хімічні властивості мокротиння і зменшує ефективність лікування. Звичайно вдаються до орального введення рідини (у тому числі лужних мінеральних вод без газу, лікувальних фіточаїв тощо), у тяжких випадках — до внутрішньовенної інфузії.

Ефективним засобом зволоження слизової оболонки трахеобронхіального дерева є інгаляції. У практиці широко використовують парові інгаляції, інгаляції з лікувальними засобами (гідрокарбонат натрію, евкаліпт, інші численні рослинні екстракти).Пріоритетним завданням дитячого лікаря є спостереження за прохідністю носових шляхів і забезпечення адекватного дихання.Спати рекомендується з трохи піднятим головним кінцем ліжка. Батьки не повинні забороняти дитині кашляти. Лікар у доступній формі має пояснити, яку функцію щодо очищення трахеобронхіального дерева виконує кашель, так, щоб це стало зрозуміло як батькам, так і самому пацієнту, за умови досягнення адекватного віку.За наявності інфекції респіраторного тракту педіатр обов'язково уважно розглядає потребу в госпіталізації, необхідність призначення протимікробних або противірусних препаратів, враховуючи ступінь тяжкості захворювання та вік дитини.Принциповим є питання — потрібний терапевтичний вплив на власне симптом кашлю чи він є захисною реакцією організму. Відомо, що лікування кашлю показане лише у випадках, коли він порушує самопочуття і загальний стан хворого.Якщо лікування необхідне, то воно має бути максимально індивідуальним. Величезної шкоди у практиці педіатрії завдають нераціональні схеми самолікування, шаблонне призначення лікарями препаратів, у тому числі природних, без урахування значення та характеру кашлю.

Для правильного вибору протикашльового лікування необхідно: 1) з'ясувати діагноз захворювання, що викликало кашель; 2) оцінити його продуктивність, тривалість і інтенсивність, ступінь впливу на загальний стан і самопочуття хворого; 3) оцінити характер бронхіального секрету, наявність або відсутність бронхоспазму.

Так, відхаркувальні засоби показані при завданні очищення трахеобронхіального дерева від скупчень слизу, гною тощо, а протикашльові засоби — при тривалому сухому непродуктивному кашлі.У цілому лікарські засоби при кашлі можна умовно поділити на 4 групи: протикашльові, відхаркувальні, вживані при бронхоспастичному синдромі та ті, що використовуються при порушенні циркуляції в легенях [1].

Терапія дитини з кашлем ґрунтується на глибокому знанні механізмів дії цих препаратів, як рослинних, так і хіміотерапевтичних, а ефективність протикашльової терапії полягає у пригніченні, за необхідності, кашлю та знятті бронхоспазму або ж у посиленні кашлю за умови перетворення його із сухого непродуктивного на вологий продуктивний [1, 2, 4, 6]. Перелік препаратів, що можуть бути використані при лікуванні кашлю різної етіології у дітей, представлений у таблиці 2.Протикашльові засоби центральної дії пригнічують функцію кашльового центру довгастого мозку або інші пов'язані з ним нервові центри.