Сучасні питання етіології, патогенезу та лікування синуїтів
Остіомеатальний комплекс як єдину фукнціональну систему вперше описав H. Naumann у 1965 році. Цей комплекс розташований при вході у середній носовий хід і є ключовою зоною, що визначає стан передньої групи приносових пазух. Він складається з таких анатомічних структур: латеральна поверхня переднього кінця середньої носової раковини, гачкоподібний відросток, півмісяцева щілина та решітчастий пухир.
Іншим важливим елементом аеродинаміки носової порожнини є клапан носа (рис. 1).Носовий клапан — це вузький простір у порожнині носа, що обмежений зверху і латерально каудальним краєм латерального хряща і його фіброзно-перетинчастим прикріпленням до краю грушоподібного отвору, медіально — перетинкою носа, знизу — нижнім краєм грушоподібного отвору. Тобто, аеродинаміка порожнини носа та приносових пазух розпочинається з самого вузького місця — клапана носа. Саме тут відбувається формування та перерозподіл повітряних потоків.
Подальше регулювання повітряних потоків проходить у носовій порожнині та приносових пазухах за рахунок градієнта повітряного тиску (рис. 2).Таким чином, регуляція повітряного потоку відбувається за рахунок: носового клапана, турбінального клапана (кавернозна тканина носових раковин), септального клапана (перетинка носа), синусового клапана (остіомеатальний комплекс).
Важливим елементом функціонального стану порожнини носа і приносових пазух є слизова оболонка. Це дуже міцний бар’єр захисту верхніх дихальних шляхів, що забезпечується мукоциліарною системою та місцевим імунітетом (рис. 3).
Це перша лінія захисту, яку зустрічають мікробні агенти на своєму шляху при “завоюванні” апарату дихальних шляхів. Наступним бар’єром для них стає “внутрішній гарнізон” — мукоциліарна траспортна система слизової оболонки приносових пазух [4, 7]. Слід зауважити, що ця система діє окремо у кожному синусі, але в цілому узгоджено, що продемонстровано на рисунку 4.
Враховуючи вищенаведену інформацію щодо етіопатогенезу розвитку синуїтів, її можна порівняти з облогою середньовічного замку. Роль “глибокого рову” та “стін” виконують анатомічні утворення носової порожнини, ”брами” — носовий клапан, “зовнішньої охорони” — слизова оболонка власне носової порожнини, а найвідповідальніша роль у керуванні захистом відведена узгодженому механізму взаємодії мукоциліарного кліренсу та своєчасного постачання свіжих захисних сил слизової оболонки порожнини носа та приносових пазух через їх вільні отвори.
Тому провідну роль при риногенному синуїті відіграє інфекційний початок, далі підключається мікроциркуляторне русло, що призводить до порушення тканинної та судинної проникності і, як наслідок, збільшення секреторної функції респіраторного та залозистого эпітелію. В свою чергу, це спричиняє набряк слизової оболонки, обструкцію приносових пазух, пригнічення мукоциліарної активності, тотальне знищення бар’єрної функції слизової оболонки і розвиток синуїту.
Підступні “нападники” вдаються до “тривалої облоги”. З наукового погляду це виглядає так: деформація перетинки носа й носового клапана, порушення аеродинаміки носової порожнини, реактивне подразнення слизової оболонки остіомеатального комплексу призводить до гіпертрофії структур носової порожнини та блоку співусть приносових пазух. Це відповідає механічній теорії розвитку синуїтів.
Якщо лікар в даному випадку перемагає, то “нападники” вдаються до “підкопу”, тобто спостерігається гіпоплазія анатомічних структур латеральної стінки порожнини носа, наявність додаткових співусть приносових пазух, що призводить до підвищеного повітрообміну, обмеженого запального процесу слизової оболонки, мукоїдної дегенерації та утвореня кіст і поліпів.
Які ж існують сучасні методи діагностики даної патології?
На теперішній час найпоширенішим методом діагностики синуїтів залишається рентгенографія, що обумовлено її низькою собівартістю та простотою виконання. Найнаочнішими методами є комп’ютерна та магнітно-резонансна томографії, за їх допомогою можна детально вивчити стан окремих синусів, найглибших за розташуванням клітин приносових пазух та розташованих поруч анатомічних утворень. Найпрогресивнішою методикою є динамічне дослідження порожнини носа і приносових пазух за допомогою відеоендоскопії. Слід зазначити, що для обрання вірної стратегії лікуваня необхідно поєднувати усі зазначені методи діагностики.
Серед розмаїття методів лікування даної патології можна виділити два основних, а саме — консервативну терапію з використанням сучасних препаратів загальної та топічної дії, а також охоронні методики відеоендоскопічної хірургії порожнини носа й приносових пазух.