Хронічний розлад живлення (дистрофія)
Клінічні прояви гіпотрофії можуть мати відмінності залежно від якісних порушень у харчуванні дитини. Молочний розлад живлення характеризується сухими, крихтоподібними, сіро-глинистого кольору, з гнильним запахом, лужної реакції випорожненнями. При вуглеводному (мучному) розладі живлення випорожнення переважно рідкі, пінисті, бурого або рижуватого кольору, мають кислу реакцію.
За два останніх десятиліття в нашій країні змінилася етіологічна структура гіпотрофії. Значно скоротилася кількість дітей з гіпотрофією на ґрунті нераціонального вигодовування і дефектів догляду. Зменшується і роль інфекції в етіології гіпотрофії. Водночас збільшилася кількість дітей, в яких виявляють внутрішньоутробну гіпотрофію, зумовлену впливом шкідливих факторів на розвиток ембріона і плода.
Прогноз при гіпотрофії залежить від ступеня тяжкості захворювання, віку дитини, наявності ускладнень, правильності діагностики і своєчасності лікування. Він значно серйозніший при вроджених гіпотрофіях, ніж набутих.
Лікування гіпотрофії включає з'ясування й усунення етіологічного фактора, раціональну дієтотерапію з урахуванням зниженої толерантності до їжі і потреби підвищеного введення білка та інших харчових інгредієнтів, призначення вітамінів, ферментів, гормональних і стимулюючих засобів, забезпечення відповідних гігієнічних умов середовища і виховання дитини.
Дієтотерапія при гіпотрофії здійснюється залежно від віку, тяжкості стану і функції кишок дитини. Треба пам'ятати, що у дітей з цією патологією відносна потреба в основних харчових інгредієнтах дуже підвищена, а толерантність до окремих з них значно знижена. При гіпотрофії І ступеня розрахунок енергетичної цінності, білків, жирів і вуглеводів проводять на ту масу, яка повинна бути.
При гіпотрофії II ступеня відмічається знижена толерантність організму до жирів, тому білки і вуглеводи визначають на масу, яка повинна бути, а жири — на середню (фактична + та маса, яка повинна бути, поділені наполовину).
При гіпотрофії III ступеня толерантність до всіх харчових інгредієнтів значно знижена. Кількість білків і вуглеводів встановлюють на так звану приблизну масу, яка повинна бути (це фактична маса+ 20 % ) а жири — на фактичну.
Основний принцип дієтотерапії при гіпогрофії — поступове, але систематичне підвищення енергетичної цінності їжі. При гіпотрофії І ступеня енергетичний коефіцієнт їжі становить 502— 543 кДж (120—130 ккал) на 1 кг маси тіла. Усувають одноманітність у вигодовуванні, коригують основні харчові інгредієнти. Дієтотерапію гіпотрофії II і НІ ступеня здійснюють за етапами. Для неї характерним є двофазовий метод харчування. В першій фазі встановлюють толерантність дитини до їжі. Призначають грудне молоко, а якщо його немає — адаптовані або кисломолочні суміші в перші 1—3 дні в кількості 1/2 норми, на 4—6-й день — 2/3 нормального обсягу їжі, що визначають на основі фактичної маси тіла. При масі тіла, яка менша за 1,5 кг, добовий обсяг дорівнює 1/5, 4,5—6 кг— 1/6, 6—8 кг— 1/7, понад 8 кг— 1/8 маси тіла, але не перевищує 1 л. Друга фаза дієтотерапії допускає поступове кількісне й якісне розширення дієти, починаючи з другого тижня лікування. В цей відновний період розрахунок харчових інгредієнтів треба здійснювати на ту приблизну масу, яка повинна бути.
Відсутню за обсягом кількість їжі рекомендується поповнити рідиною (5% розчин глюкози, підсолоджений чай, відвар шипшини, овочевий відвар, сік).
Для поліпшення травлення застосовують соляну кислоту з пепсином, натуральний шлунковий сік панкреатин, складні ферментні препарати (панзинорм, фестал, панкурмен, дигестал, мезим-форте, абомін, оразу, солімазу та ін.).
У зв'язку з явищами полігіповітамінозу до лікування гіпотрофії включають вітамінотерапію. Призначають ретинол, аскорбінову кислоту, холекальциферол, тіамін, рибофлавін, піридоксин, нікотинову кислоту, ціанокобаламін всередину або парентерально залежно від тяжкості стану дитини протягом 3—4 тижнів. Ефективним є призначення кобамаміду (коферменту ціанокоба-ламіну) в дозі 0,2—0,5 мг на прийом 2—5 разів на добу.При гіпотрофії II—III ступеня можна призначати анаболіч-ні гормони: метандростенолон(0,1 мг/кг маси на добу), метил-андростендіол (5—10 мг на добу), діанабол (0,1 мг/кг на добу). Гормони дають всередину 1 раз через 1 год після годування протягом ЗО—40 днів на фоні дієти з великим вмістом білка, кальцію, вітамінів. Анаболічні властивості мають калію оротат (10—20 мг/кг маси на добу), ціанокобаламін (30 мкг на добу)1, кобамамід всередину або внутрішньом'язово, карнітину хлорид (по 4—10—14 крапель 20 % розчину 3 рази на день). Для дітей з відставанням у зрості при гіпотрофії І і II ступеня (при III ступені протипоказаний) використовують тиреоїдин по 0,003—0,01 г 2—3 рази на день. Анаболічні гормони особливо ефективні при вродженій гіпотрофії. Можна використати і препарати з пролонгованою дією (ретаболіл внутрішньом'язово по 1 мг/кг маси 1 раз на 3—4 тижні). З метою стимуляції обмінних процесів призначають апілак у свічках по 2,5 мг новонародженим дітям і 5 мг тим, хто старший за 1 міс, 3 рази на день протягом 10— 15 днів.