Управління агрострахуванням в Україні

• нереалізовані завдання держави щодо стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки (час від часу постає питання про необхідність надання прямої державної допомоги у випадку настання катастрофічних збитків). Страхова сума на одну страхову компанію становить 16,7 мільйона гривень . В 2006 році уряд планував виділити 11,7 мільйонів гривень. Сільськогосподарськими підприємствами заявлено на компенсацію 12,5 мільйона гривень. На початок 2007 року страхувальники одержали 10 мільйонів гривень компенсації (в 2005 році – 5,8 млн.грн.). Недофінансування склало 19,2%, або кожне 5 підприємство не одержало субсидію. Найбільший відсоток недостатнього фінансування програми субсидування страхових премій був зареєстрований у Полтавській області (44,6%), у Луганській (38,3%) і в Київській області (30,8%). Така ситуація підриває довіру підприємств до програми субсидування страхових премій і до страхових компаній. Страхові компанії відзначили випадки відмови від страхування сільськогосподарських культур через неотримання субсидії торік . Виробники розглядають таку ситуацію як черговий обман з боку держави й страхових компаній.

Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду. Виходячи з того, що уряд є виразником загального інтересу суспільства, а також з того, що спостерігається певний брак довіри між аграрним та страховим сектором, саме уряду має належати головна роль у консолідації зусиль інших учасників та збалансуванні їх інтересів. Прийняття Концепції має дати поштовх та визначити стратегічний напрямок дій уряду у виконанні цієї ролі.

Метою подальшого розвитку системи аграрного страхування є забезпечення стабільності сільськогосподарського виробництва та доходів сільського населення, як передумов стабільного економічного зростання країни та зростання добробуту її громадян, шляхом максимального використання можливостей аграрного та страхового ринку та ефективного використання державних ресурсів.

Система аграрного страхування має розвиватися за такими напрямами:

• сприяння розвитку аграрного сектора, спрямоване на підвищення його спроможності впливати на процес розробки нових страхових продуктів та користуватися страховими послугами;

• удосконалення законодавства України, яке регулює надання страхових послуг аграрному ринку та надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки зі страхування аграрних ризиків;

• інституційна розбудова, спрямована на зростання спроможності держави здійснювати свої функції у цій системі;

• стимулювання та сприяння розвитку та консолідації страхового сектора, спрямованого на підвищення його спроможності надавати кваліфіковані послуги аграрному сектору;

Система страхування аграрних ризиків включає такі елементи (таких учасників):

1. сільськогосподарські виробники та їх об’єднання, які отримують страхові послуги;

2. страхові організації та їх об’єднання у вигляді пулу, які надають страхові послуги сільськогосподарським виробникам;

3. уряд, який реалізує політику держави щодо стабілізації сільськогосподарського виробництва та доходів сільськогосподарських виробників;4. допоміжні організації (професійні та громадські об’єднання, експертно-правові структури, державні установи).

Взаємодія учасників системи визначається їхніми інтересами та можливостями. Сільськогосподарські виробники потребують страхового захисту та зацікавлені у зниженні його вартості. Страхові компанії прагнуть отримати прибуток від діяльності на аграрному ринку, проте обмежені у своїх можливостях отримувати інформацію про показники діяльності цього ринку, а також розвивати власну методологію роботи на цьому ринку. Уряд переслідує мету надання підтримки сільськогосподарському виробнику задля стабілізації його виробництва та доходу, але має обмежені ресурси, які він може спрямувати ці цілі.

Виходячи з інтересів та можливостей учасників системи, центральна роль у ній має належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи.