Суть та фінансова оцінка банкрутства
– поліпшують керування активами.У кризовій ситуації підприємству можна рекомендувати капіталовкладення позиковим шляхом. Іншим напрямком роботи, спрямованої на запобігання банкрутству, є проведення правильної маркетингової політики. І, нарешті, третій напрямок – забезпечення швидкої оборотності капіталу. Одна з розповсюджених причин, чому підприємства отримують невисокий прибуток, полягає в тому, що занадто велика сума засобів у них нерухома. Занадто багато устаткування не використовується, занадто великий запас сировини, занадто багато будинків і т.п. Усе це означає бездіяльний капітал. Іноді буває, що дві третини капіталу змертвіли, і все навантаження лягає на третину, що залишилася. Немає ніякої вигоди перетримувати товар, крім тих випадків, коли ціни ростуть. Цінність устаткування будинку залежить від його використання, а не від того, скільки воно коштує. Суттю бізнесу є обмін. Норма прибутку більше залежить від швидкості продажу, ніж від висоти ціни. Тому завищення ціни – прямий шлях до банкрутства, а більш висока швидкість оборотності капіталу допоможе уникнути банкрутства.
Право на визначення боржника банкрутом має арбітражний суд, який приймає відповідну постанову і призначає ліквідатора. Арбітражний суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна і (або) керуючого санацією боржника. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, арбітражний суд призначає членів ліквідаційної комісії.
Ліквідатор виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури і з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
– забезпечує опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в офіційних друкованих органах у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, за рахунок банкрута;
– виконує повноваження (права) керівника (органів управління) банкрута;
– виконує функції з управління і розпорядження майном банкрута;
– організовує проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута, застосовуючи діючі інструкції і методики;
– організовує проведення аналізу фінансового становища банкрута;
– забезпечує належне оформлення та зберігання всіх фінансово-господарських документів банкрута протягом ліквідаційної процедури;
– пред'являє до третіх осіб вимоги щодо проведення дебіторської заборгованості банкруту. Вживаючи заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості, діє у порядку, передбаченому Адміністративно-процесуальним кодексом;
– вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Отже, чинним законодавством чітко визначені механізми здійснення процедури банкрутства на всіх її етапах та безпосередні виконавці на всіх стадіях її здійснення. Державне регулювання процедури банкрутства, перш за все, передбачає шляхи недопущення банкрутства, вказує на певні шляхи виходу підприємств з кризи методом санації як основної альтернативи банкрутству та ліквідації.
ЛIТЕРАТУРА
1. Конституція України.—К., 1996.
2. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України.— 1991—№20.
3. Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14.
4. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49.