Інформаційно-аналітичне забезпечення соціального управління

• врегулювання інформаційних відносин, що виникають під час обміну інформацією між державними органами;

• визначення правового режиму формування та використання інформаційних ресурсів територій;

• інформаційне забезпечення підприємницької діяльності;

• право власності на інформацію;

• правові заходи входження інформаційної системи України в міжнародну систему обміну інформацією, в міжнародний інформаційний простір15.

Перспектива входження нашої держави на паритетно-правових основах у світове інформаційне співтовариство зумовлює подальший розвиток інформаційного законодавства стосовно вимог міжнародно-правових стандартів регулювання інформаційних відносин.Однією з форм гармонізації національного законодавства є вступ до Ради Європи, одним із найважливіших напрямів діяльності якої є захист інформаційних прав і свобод людини. Радою Європи ухвалено зокрема понад 100 нормативно-правових документів, спрямованих на врегулювання інформаційних відносин. Опробовані тривалою практикою, вони повинні представляти певний інтерес для нашої держави. Але ряд подій і тенденцій, насамперед у політичній сфері України, лише віддаляють нас від Європейського співтовариства.

Інформаційне законодавство України має забезпечувати свободу інформаційної діяльності, заохочувати конкурентів в інформаційній сфері, але це має поєднуватися з інтересами суспільства. Це пов'язується з деякими обмеженнями змісту того, що передається в комп'ютерних мережах: поширення порнографії, насильства, захисту права на недоторканність особистого, приватного життя, інтереси національної безпеки. Стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави в інформаційній галузі становить сутність поняття інформаційної безпеки. Ст. 31, 32 і 57 Конституції України мають

бути основоположними в розвитку законодавства про інформацію з обмеженим доступом і, зокрема, про персональні дані.

Нам необхідний закон, у якому можуть бути втілені основні принципи захисту персональних даних, закріплені у міжнародно- правових актах, наприклад у Конвенції Ради Європи про захист особи у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних (1985). У цілому можна стверджувати, що українське інформаційне законодавство за останнє десятиліття досить активно розвивалося, проте воно суттєво відстає від вимог часу.

Але ще суттєвіше від вимог часу відстає практика реалізації інформаційного законодавства в Україні. Інформація про діяльність владних органів є обмеженою і переважно тенденційною. Загалом відсутня або не розповсюджується належна статистика про роботу органів влади. Власне сам процес управління — це процес циркуляції та обробки інформації. На жаль, у нашій державі структура управління організована неефективно, зокрема відсутня єдність при формуванні інформації, побутує неупорядкованість і недостатня надійність інформації. З цієї причини пересічному громадянинові досить важко отримати задовільну відповідь державних органів на свій запит. Тому адміністративна реформа повинна розпочинатися не з механічного скорочення кадрів, а з належної інформатизації управлінського апарату. Це сприяло б прозорості та узгодженості діяльності різноманітних державних структур і виявило б усі хворі місця на тілі управлінського апарату держави. Але, на жаль, події останніх років свідчать, що влада не прагне прозорості.

Адміністративний апарат держави законсервував у собі застарілу систему суспільних відносин, радянську за своєю суттю. На фоні інформаційної депривації застосовуються брудні технології — чорний піар, інформаційні війни.

Нині в українських засобах масової інформації широко проводиться кампанія на захист свободи слова. Адже фінансово залежні ЗМІ не можуть собі дозволити повну об'єктивність і неупередженість інформації. Досить освічене українське суспільство досить непогано відчуває фальш і односторонність подачі інформації, і тому Україна нині "накрита" російськими ЗМІ. Що стосується справді незалежних ЗМІ, то вони вимушені існувати в умовах постійного тиску, погроз великими сумами моральних збитків, відвертого переслідування як видань, так і окремих журналістів. Чи можуть у цих умовах українські ЗМІ забезпечувати

конституційне право громадян на інформацію? Загальна тенденція насторожує.