Інформаційно-аналітичне забезпечення соціального управління

Характерною тенденцією сучасного розвитку людства є глобальний перехід його до інформаційного суспільства — суспільства, в якому перспективи соціальних змін, політичного й економічного розвитку, а також якість життя все більше залежать від інформації. Відтак із засобу спілкування інформація перетворюється на один з найважливіших соціальних ресурсів, суспільну цінність.

Інформаційна революція досягла українського суспільства, як і держави загалом, у складний економічний період. Загальна криза і технологічне відставання останніх років поставили в скрутне становище, ясна річ, і інформаційну галузь України.

Водночас ряд дослідників переконливо доводить, що лише розвиток постіндустріального суспільства (інформаційного), заснованого на впровадженні масової інформатизації у практику життя, на застосуванні новітніх інформаційних технологій, здатний вивести Україну із затяжної кризи.

Основні аргументи вчених:

• У спадок від радянського минулого маємо надзвичайно енергоємний індустріальний сектор, що поглиблює енергетичну залежність України (насамперед від Росії) і робить вітчизняні товари неконкурентоспроможними на світових ринках. Отже, орієнтуватися лише на подальшу індустріалізацію економіки було б украй недалекоглядно.

• Проте у країні збережено досить високий інтелектуальний потенціал населення. Це — заслуга насамперед системи національної освіти, яка завдяки своїй інерційності, усупереч постійному недофінансуван-ню зуміла зберегти кращі традиції і методологічні напрацювання минулого і певною мірою розвиватися. Важливу роль у цьому процесі відіграє ментальне прагнення українців до знань: саме цю особливість відзначає більшість дослідників етносу. А це — реальна база для прориву в нове постіндустріальне суспільство.

В умовах фінансового голоду розвиток інформаційної сфери країни, її поступова трансформація у світове співтовариство є і доцільними, і стратегічно виправданими. Тому це вимагає не мізерного, а пріоритетного фінансування. Чого, на жаль, не спостерігається. Непродумана й недалекоглядна політика держави щодо фінансування інформаційної галузі сьогодні віддаляє Україну від розвинутих демократичних країн Західної Європи.

Інформаційне суспільство — це насамперед розширення інформаційних можливостей особи, розвиток нових відносин між людиною і державою.

Наріжним каменем державної політики в сфері інформатизації є забезпечення права на інформацію, що, за міжнародними нормами, належить до фундаментальних прав людини. В Україні це право уперше було визначено Законом "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року (ст.9), в якому визначені основні принципи інформаційних відносин: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність до інформації, повнота і точність інформації, законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації (ст. 5). Інформаційні відносини у галузі поширення інформації, надання відповідних послуг регулюються зокрема Законом України "Про інформаційні агентства" від 25 лютого 1995 року. Відносини у сфері функціонування друкованих ЗМІ, телебачення і радіомовлення регулюються Законами України "Про друковані засоби масової інформації в Україні" (від 16 листопада 1992 року), "Про телебачення і радіомовлення" (від 21 грудня 1993 року).

Право громадян на інформацію безпосередньо закріплено і в Конституції України (ст. 34), за якою громадяни мають змогу безперешкодно отримувати, зберігати, використовувати, збирати і поширювати інформацію.

Крім законодавчих актів, сюди входять і відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти. Цю галузь формують також конституційні норми (понад 20 нормативно-правових актів, що мають відношення до інформаційної сфери суспільства), норми адміністративного, цивільного, кримінального та іншого права, які регулюють відносини в інформаційній сфері. Однак це ще не охоплює усіх суспільних відносин у сфері забезпечення права на інформацію. Зокрема, сьогодні в системі інформаційного законодавства потребують свого розв'язання такі проблеми:

• встановлення правового режиму захисту персональних даних громадян;

• створення умов для якісного та ефективного інформаційного забезпечення органів державної влади, місцевого самоврядування, організацій, об'єднань громадян;