Сутність правового регулювання інформатизації
Для прикладу назвемо введення у 1994 р. до Кримінального кодексу України ст. 198-1 (Порушення роботи автоматизованих систем). У міру усвідомлення таких специфічних суспільних відносин з часом новий Кримінальний кодекс України (прийнятий 5 квітня 2001 р.) визначає вже три статті. Вони виділяються в Розділі VI Особливої частини — "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем і комп'ютерних мереж".
Дослідження практики свідчить, що інформатизація значно розширює питому вагу техніко-юридичних актів у законотворчості, а це сприяє як розвиткові досягнень науки та техніки, так і впровадженню їх у сферу управління соціальними системами.Помітного поширення набули техніко-юридичні акти у зв'язку зі створенням і впровадженням державних, галузевих і глобальних автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем, у тому числі управлінського призначення. За своїм змістом техніко-юридичний акт повинен бути затверджений компетентним державним органом. У публічно-правовому статусі він виступає як цільовий комплекс взаємопов'язаних, науково обґрунтованих правових норм, приписів, спрямованих на безпосереднє регулювання відносин суб'єктів та об'єктів їхньої діяльності.
На прикладі норм, визначених у Національній програмі інформатизації та Кримінальному кодексі України, продемонстровано, що реалізація такого нормативно-правового акта забезпечується як юридичною відповідальністю, так і матеріальним (економічним) стимулюванням.
Зазначимо, що, на відміну від техніко-юридичних, нормативно-технічні (юридично-технічні) акти не мають правового характеру, тому що останні, як правило, не забезпечуються публічно-правовими санкціями. Таким чином створюються умови для розвитку інформатизації, зокрема через стимулювання нових здобутків у науці і техніці.
Наприклад, якщо старий технічний стандарт не відповідає новим можливостям, досягненням науки, то відповідний зацікавлений суб'єкт ініціює його відміну і встановлення нового технічного стандарту, який виник на основі нових знань і можливостей їх реалізації.
Техніко-юридичні акти (організаційні стандарти, загально галузеві методичні та метрологічні матеріали та ін.) містять одночасно і технічні, і правові приписи. Вони мають такі ознаки, як нормативність та юридична сила, оскільки затверджуються відповідним державним органом. Технічні норми та приписи, що входять до складу даного акта, відображають ряд специфічних характеристик: як ставлення людей до машин і механізмів, так і засоби різноманітної діяльності людей.
На відміну від нормативно-правового акта, що регулює стосунки суб'єкт — суб'єкт (поведінка людей), техніко-юридичний акт регулює відносини суб'єкт — об'єкт. Він спрямований на регулювання відносин (діяльності) людей до знарядь і засобів праці, що виникають у процесі організації трудової діяльності.
З погляду когнітивного аспекту зміст техніко-юридичного акта відповідає на запитання "що і як потрібно робити для того, щоб", а зміст нормативно-правового — відображає логічну структуру "якщо... то інакше".
У ході інформатизації техніко-юридичні акти є правовою формою регулювання автоматизації управління. Вони широко використовуються при побудові автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, їх функціональних і забезпечуючих підсистем, а також у відносинах взаємозв'язку з іншими системами, зокрема інформаційними, інших органів управління.
Список використаної літератури:
1.Цимбалюк В. С, Гавловський В. Д., Корочанський О. £ Проблеми юридичної деліктології в інформаційних відносинах // Бізнес і безпека. — 1998. — № 6.
2.Цимбалюк В. С, Гавловський В. Д. Інформаційне право. Навч.-метод. комплекс для підготовки фахівців за спеціальністю правознавство. — К.: ІЕУГП, 1999.
3.Цимбалюк В. С Правове регулювання відносин власності: Метод, комплекс навч. дисципліни. — К.: Інститут економіки, управління та господарського права, 1999.
4.Цимбалюк В. С Проблеми латентності комп'ютерної злочинності // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. — К.: НТУУ "КПІ", 2000.