Сутність правового регулювання інформатизації
Використання досягнень науки і техніки у сфері інформатизації, зокрема в системі органів державного управління, створює ряд проблем у правовому аспекті, які потребують наукового дослідження та практичного розв'язання. Щодо цього слід зазначити, що правовий аспект визначений складовою інформатизації.
Актуальність правового аспекту визначається тим, що всі суспільні процеси — соціально-економічні, соціально-психологічні, інформаційні, технологічні та інші, які виникають у зв'язку з інформатизацією, потребують правового регулювання. Вони з'являються, розвиваються, удосконалюються і відмирають чи ліквідовуються у правовому середовищі (правовому полі) на його базі. При цьому виникає потреба урегулювання суспільних відносин з урахуванням необхідності визначення правил поведінки людей, співвідношення їхніх потреб та інтересів із потребами та інтересами окремих соціальних корпорацій, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. У зв'язку з цим з'явилася така категорія, як "правове забезпечення інформатизації".
Правове забезпечення інформатизації — це діяльність відповідних суб'єктів суспільних відносин щодо формування комплексу юридичних норм, правил поведінки, прав і обов'язків учасників у сфері інформатизації.
Зазначимо, що право, як регулятор суспільних відносин, може бути охарактеризоване з різних підходів. Категорію "право", з погляду управління, можна розглядати у кількох аспектах: як інституційний нормативний регулятор, як соціологічне явище, як соціальну цінність, як управлінський засіб тощо.
Проте треба пам'ятати, що право в соціологічному аспекті понад усе є регулятором поведінки людей. Тобто, виходячи з положень теорії гри, право визначає роль кожного учасника як конкретної соціальної складової: людини, групи людей (корпорації), суспільства, держави, міжнародного співтовариства та інших соціальних утворень, які виникають на їхній базі. Практична сутність права полягає в тому, що воно є мірою юридично дозволеної поведінки людей у конкретних соціальних утвореннях.
На законодавчому рівні, поряд із Конституцією України та відповідними провідними галузевими кодексами (Цивільним, Цивільно-процесуальним, Кримінальним, Кримінально-процесуальним, Кодексом законів про працю, Кодексом про адміністративні правопорушення) України прийняті і приймаються Верховною Радою кодекси щодо інших галузей законодавства, а також спеціальні закони щодо регулювання суспільних відносин в окремих галузях.
Спеціальні закони є реакцією держави щодо необхідності урегулювання та управління нею окремими новими сферами суспільної діяльності. Це знайшло відображення і в регулюванні такої сфери державного управління, як суспільні інформаційні відносини при інформатизації.
До найважливіших проблем правового регулювання інформаційно-аналітичного забезпечення державного управління в умовах інформатизації належить захист конституційного ладу як основи реалізації інтересів особи, суспільства, держави від будь-яких посягань, в тому числі й у сфері інформаційної безпеки.
Щодо загальноорганізаційного значення права — такий його аспект постійно зростає і зростатиме, як засіб забезпечення інформатизації.
Ефективність інформатизації зумовлюється рівнем різнобічного розвитку виробничих сил, зрілістю суспільних відносин, налагодженням господарського механізму, що є критеріями визначення рівня інформаційної цивілізації тієї чи іншої країни. У комплексі це повинно складати зміст напряму стратегічного курсу держави на перспективу і не може бути здійсненим без досконалого, науково обґрунтованого механізму правового регулювання.
На рівні правової доктрини, на конституційних засадах у нашій країні визначено: регламентація правових відносин здійснюється вищим законодавчим органом державної влади у формі законів Верховною Радою України.
На основі законодавства та для його реалізації приймаються підза-конні нормативні акти Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, комітетами, іншими органами центральної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, селищах міського типу, селах) та на локальному рівні, у тому числі на рівні установ, організацій, підприємств усіх форм власності.