Поняття та основа класифікації методів управління, організаційні структури управління підприємствами, вищі органи державного управління підприємствами та організаціями

2.Основою функціональної організаційної структури управлін¬ня є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління (рис. 3.3, б). Відтак кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціо¬нальних відділів. Така організаційна структура управління забезпе¬чує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Проте цей тип оргструктури має певні недоліки: можлива супереч¬ливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінсь¬ких служб, гальмування оперативності роботи органів управління.

3. Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі (рис. 3.3, в). Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою (ди¬ректор—начальник цеху—майстер), а функціональні відділи апа¬рату управління підприємства лише допомагають лінійним керів¬никам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних ке¬рівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління.

Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забез¬печує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалі¬зації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. Вона є найдоцільнішою

за масового виробництва зі сталим асортиментом продукції та не¬значними еволюційними змінами технології її виготовлення. Проте за умов частих технологічних змін, оновлення номенклату¬ри продукції використання цієї оргструктури уповільнює термі¬ни підготовки і прийняття управлінських рішень, не забезпе¬чує належної злагодженості в роботі функціональних відділів (підрозділів).4. Дивізіональна організаційна структура у правління (рис. 3.4) базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її засто¬сування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загальнокорпоративних (стратегічні рішення, марке¬тингові дослідження, фінансова діяльність тощо) функцій, які зосе¬реджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприєм¬ницьких структур.

Отже, за дивізіональної структури кожний виробничий підрозділ корпорації (концерну) має власну достатньо розгалужену структу¬ру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Лише стратегічні функції управління централізовано на корпоративному рівні. За дивізіональної структури управління групування видів діяльності суб'єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного

виробництва формується автономна організаційна спільність. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів:

1) продуктовий (виготовлення певного продукту);

2) за групами споживачів (задоволення потреб певної групи спо¬живачів);

3) за місцем знаходження (розміщення в певному географічному районі).

Перевагами дивізіональної організаційної структури управлін¬ня є: гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості. Але водночас вона потребує збільшення чисельності апарату управлін¬ня і витрат на його утримання.

5. За матричної організаційної структури управління поряд із лінійними керівниками підприємства й раціональним апара¬том управління виокремлюють (формують) ще й тимчасові пред¬метно-спеціалізовані ланки — проектні групи (рис. 3.5).

Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функці¬ональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спе¬ціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керів¬ником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпе¬чують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних організаційних структур — це їхня винятково висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Проте матричні структури управління мають і певні недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.